ПЛАВАВ КАЧУР ЗА КАЧКОЮ…
(Етюд)
Весна
покликала птахів з Ирію додому. Вже й дикі качки прилетіли. Щойно ввечері їх ще
не було, а вранці вже плавають човниками по річках та озерах.
Іду до
плеса, що неподалік міста. Пробиратися трохи важко. Сонце ледь-ледь прогріває
землю. Гумові чоботи в’язнуть у багнюці. Але окремими стежками, протоптаними ще
торік, можна йти більш-менш безпечно.
Палиці-підпирача не потрібно. Головне – сповнитись бажанням побачити щось
цікаве, тоді жодні перешкоди не страшні.
Плесо (його
не назвеш озером чи, навіть, озерцем) мілководне, але відносно велике за
площею. Довкола ростуть очерет, верболіз, безліч різних чагарників. На
підступах до окремих ділянок берегів, як на захист, постали болота. Чортівня в
них не водиться, однак застрягнеш по коліна, наберешся лиха. Тут усюди можна
сховатися від зайвого ока диким качкам, лебедям, чаплям… А ще на водоймі багато
ряски. Добра пожива для диких качок та іншої птиці. Навіть узимку зелена ряска
не завжди щезає, видно її з-під тоненького льоду, від чого лід і сам стає
зеленим. Дрібненька рибка – також відмінний харч.
Табунці
диких качок побачив на протилежному березі водойми. Але обходити навколо по
багнюці не хочеться, тим паче, що доведеться подолати два кілометри. Причаївся
у найближчих кущах верболозу. Став здалека спостерігати за пернатими,
завбачливо озброївшись біноклем. Над головою здебільшого пролітали лугові
чубаті чайки, вигукували: «Чий?!. Чий?!.». Побачив кількох бекасів.
Минуло з
півгодини часу, як моя терпеливість винагородилася. З невеличкої затоки плеса
(з берега через густі зарослі очерету її не побачити) виплила дика качка, а за
нею двоє качурів-крижнів. Поплили ледь не середини водойми. І що тут
почалося!..
Хоч
втомлені, зморені далеким перельотом, та на рідній землі, знайомих водоймах
вони враз пожвавішали, набралися сил. Шукають собі пару, щоб привести
потомство, продовжити рід качиний.
Два
качури-крижні слідом плили за сіренькою, непоказною качкою (та, все ж, у ній є
щось привабливе!), ні на мить на відставали. Стелили крила по воді, били ними,
піднімаючи бризки, розпушували хвости, кивали головами, кланялися, наче
запрошували качечку до танцю. А тій – байдуже. Тільки хтось з качурів
наблизиться до неї, та враз розвернеться і попливе геть від залицяльника.
Качури за
нею. Та ні! Жодного прояву уваги від качечки. Непідступна дама.
Потім качури
стали чубитися, що аж пір’я з них полетіло. Очевидно думали-гадали: «Хто
переможе у поєдинку, того качечка й обере за свого…».
А качечці і
далі байдуже.
…Раптом вона
пірнула під воду і вигулькнула аж за десяток метрів від залицяльників. Опинилася біля самого берега.
Із заросте очерету неквапливо, поважно виплив ще один качур-крижень, здоровань,
красень. Голова і шия темно-зелені, ще й почепив на шию біле намисто. Верх
тіла, груди каштанові, хвіст облямований білим. Хоч і ті двоє качурів не менш
гарні, та йому не рівня.
Качечка ледь
не кинулася отому третьому в обійми. То ось кого вона вже давно обрала. Мабуть
і місце для гнізда підшукали. Над тими ж двома невдахами лишень кепкувала. А
качур-красень, вочевидь, перевіряв подругу на вірність, на встрявав у баталію.
Та якби довелося…
Потрапивши у
таку халепу, двоє качурів подалися в різні сторони, щоб продовжити шукати собі
іншу половинку.
Тарас ЛЕХМАН
ЦІКАВЛЯТЬСЯ
ПОЛЬСЬКІ ДІТИ...
(Картинки
з життя)
Не
таємниця, що багато українських дітей проживають з батьками у Польщі,
навчаються у місцевих школах зі своїми ровесниками. Дехто навіть отримав
постійне польське громадянство (звісно, як і батьки).
Виявляється,
що і польські діти, не байдужі до долі України, вболівають за неї, бо не хочуть
мати під боком на сухопутних кордонах агресивного сусіда-росіянина. З
українськими ровесниками вони залюбки обмінюються подарунками, сувенірами.
Чим
цікавляться польські діти, який український «товар» у них «ходовий»?..
Відповідь на таке незвичне питання (тут аж ніяк не претендую на соціологічне
опитування) дала картинка, яку спостерігав в одному з відділень «Укрпошти» у
Червонограді.
*
* *
Бабуся
збирається в гості до внуків-школярів у Польщу. Ті вже є громадянами сусідньої
держави. Замовляє у працівниці відділення сувеніри, які хочуть мати у своїх
колекціях польські діти, та ще й подаровані з рук українських ровесників. Отож
продавець кладе перед бабусею на прилавок марки із спущеним ЗСУ на дно
російським кораблем «Москва» (звісно, з пікантним написом), песиком Патроном
(насправді, це не марки-оригінали, а поштівки, буклети, але й вони цінуються
серед колекціонерів), горнятка, футболки з українською національно-державною та
військовою символікою, маленькі прапорці України...
Так
замовили внуки! Закупила товару майже на дві тисячі гривень.
-
Нехай польські діти тішаться, радіють... Вони того варті! - прокоментувала
бабуся.
*
* *
...Україна.
Глибока ніч. Польські діти вже бачать третій сон. А українські діти за цю ніч
вже втретє поспіль прокидалися від повітряної тривоги, бігли з матерями і
батьками (якщо ті не на фронті), дідусями, бабусями у підвали, бомбосховища...
Певен,
про це тепер уже добре знають польські діти, знають і про те, що ЗСУ захищають
не тільки Україну, а й Польщу від ненаситного Путіна, у якого взагалі не існує
«червоних меж». Знають і про те, що в Україні загинуло від російського агресора
майже 400 дітей. А скільки поранено?!.
Маркіян
ЛЕХМАН.
ТУРБОТЛИВІ
БАТЬКИ
(Етюд)
Після
кількаденної нестерпної літньої спеки, нарешті ввечері почав накрапати дощ,
який враз перетворився на рясну зливу, грозу з блискавицями і громом. Сонце і
небо закрили густі чорно-сірі хмари, попливли над землею, наче велетенські
брили, і лише вогняні стріли розколювали їх. Ніде не видно жодної пташини. Всі
поховалися від стихії. Тільки пара ластівок літає під проливним дощем,
низько-низько. Милі пташки шугають поміж дерев і кущів, а через якусь мить
повертаються до гнізда. Повертаються не без здобичі. Щось приносять у дзьобиках
для свої ненаситних малят.
Годину
спостерігав за ними через вікно, допоки не припинилася злива. Потім у небі, вже освітленому вечірнім
сонцем, з'явилися інші ластівки.
-
Що їх змусило так настирливо працювати у грозу, коли інші пташки забилися у
закутки? - цікавило питання.
До
гнізда під балконним дахом, звісно, не зазирав, щоб не лякати пернатих. Часто і
без того люди ставляться до них безжалісно, проганяють ластівок, скидають
гнізда, щоб птахи «не псували» фасаду. Безперечно, це - жорстоко!..
Відповідь
на питання, що вельми цікавило мене, прийшла через десяток днів неждано, коли з
гнізда ластівок показали свої голівоньки аж шестеро пташенят... Це справді -
диво, парадокс! Навіть у літературі такого не зустрічав. Ластівки відкладають у
гнізда здебільшого до трьох-чотирьох яєць. А тут аж шість «вилупків» тицяють
носиками у свят Божий. Та й гніздо батьки-ластівки збудували весною дещо більше
звичного за розмірами, наче відчували, що сімейка буде великою.
Всі
ненаситні малята потребують корму, нагадують про себе писком, що хочуть їсти.
Отож турботливим батькам доводилося літати на промисли навіть під час літньої
грози, коли, здавалося б, навіть комахи кудись «щезають».
Зрадів
я (і то, мабуть, не менше від батьків-ластівок), як побачив, що потомство
вперше вилетіло з гнізда. Вчорашні безпорадні пташенята вже самостійно полювали
на комах, збирали личинок. Тепер турботливим батькам можна і відпочити, подбати
про себе!..
Тарас
ЛЕХМАН
ВОЛОНТЕРСЬКА
«ВАЛІЗА»
Це
вже п'ята поспіль з часу війни волонтерська допомога членів Червоноградського осередку
ГО «Прикарпатська Січ» бійцям одного з опорних пунктів територіальної оборони, який
дислокується у Прибузькому краї. До доброчинної акції долучилися й представники
Спілки офіцерів України.
-
Що цього разу було у волонтерські «валізі»?.. А це - чималий контейнер.
-
Насамперед, сало (бо хто з українців не любить сала!), ковбаси... Брали ті м'ясні
продукти, які довго зберігаються, не псуються, - розповідає активіст п.Борис (прізвища
просив поки що не називати). - На додачу мед, фрукти, ягоди, адже ягідний сезон.
З овочів - огірки, помідори. Перелік буде чималеньким. Здійснили закупок, як мінімум,
на 30 тисяч гривень.
Червоноградські
волонтери самі ж доставили товар за місцем призначення.
Як
завжди, відбулася тривала тепла зустріч з бійцями тероборони, звучали відверті розмови.
На
прощання, але тимчасове, міцні потиски рук. Невдовзі, внаслідок ротації, дехто з
тероборонівців відбуде для подальшого проходження військової служби на передові
позиції фронту, навіть у найгарячіші точки. Відтак - побажання:
-
Хай Бог береже Україну і вас!
-
Повертайтеся живими і здоровими!
-
Повертайтеся з Перемогою над москалями!
-
Слава Україні!
-
Героям Слава!
Маркіян
ЛЕХМАН, журналіст
ДІТИ
ЧИТАЮТЬ І ПИШУТЬ...
З
23 березня по 1 квітня в онлайн-форматі проходив Всеукраїнський тиждень
дитячого читання. Одне з його гасел: «Нація, яка читає, Непереможна!» А наші
діти таки читають, та ще й самі пробують творити - пишуть вірші, прозу, журналістські замітки, малюють. Уже мають
перші публікації.
Долучилася
до акції й Червоноградська міська бібліотека для дітей. Родзинкою заходу
став своєрідний відеомарафон - читання
власних творів. Його учасники - не тільки діти, а й дорослі автори, які натхненно
пишуть для дітей і про дітей: Маркіян Лехман, Єва Шульська, Оксана
Карнага-Легутська, Дарія Коберник, Роман Стахур (він читав авторські вірші
Ігоря Даха, волонтера, поета, прозаїка, видавця з Червонограда), Наталія
Кічун-Лемех... Серед них є слухачі та активні члени Червоноградського
відділення Міжнародної (Малої) Академії літератури та журналістики. Виступи
транслювалися через мережі Інтернет. Тема творів головним чином стосувалася
Миру в Україні та всьому світі, віри в перемогу ЗСУ над російським окупантом,
щасливого дитинства...
Спасибі
бібліотечним працівникам за цікаву ідею та її реалізацію!
(Прес-служба
Червоноградського відділення МАЛіЖ)
ПІД
ТВОЮ МИЛІСТЬ!..
Кожного
Богослужіння ченці Кристинопільського монастиря отців-василіян, парафіяни
монастирської церкви Святого Юра, що в Червонограді, моляться за здоров'я і
збереження життя українських бійців, які стали на захист рідної Вітчизни від російського
окупанта. Моляться і за бійців-добровольців з Білорусі, Грузії,
емігрантів-чеченців.., які прийшли на допомогу ЗСУ. «Легіонерами», як це любить
вторити російська пропаганда, їх аж ніяк не назвеш, бо легіонерам платять. А
тут... Захищаючи Україну, вони захищають від Росії суверенітет своїх держав,
борються проти деспотів-правителів, диктаторів. У такому випадку для УГКЦ не є
вже кардинально важливим, що бійці належать до різних конфесій, церков,
віросповідань. Бог над нами - Один, і всі ми Його діти. Він почує щиру молитву
кожного і за кожного. Тільки діти бувають чемні, які люблять Бога, люблять
ближнього і нікому не хочуть причинити зла, а є й нечемні, які забули про Бога.
Звертаються
у молитвах до Святого Юрія-Побідоносця, Переможця, який є небесним опікуном
усього доблесного воїнства, що бореться з лихими силами.
Особлива
молитва - до чудотворної ікони Кристинопільської Божої Матері. (Зберігається у
монастирі). Вона не одного зцілила, здавалося б, від невиліковних недуг,
повернула зір незрячим. Свого часу врятувала Кристинопіль і край від пошесті
чуми. Тоді навколо містечка здійснювався обхід з чудотворною іконою.
Милість
Пресвятої Богородиці, покровительство Святого Юрія-Побідоносця через щиру
молитву та беззастережну віру врятують Україну і від російської чуми!
Маркіян
ЛЕХМАН,
студент
Української академії друкарства
ТИ — ЄДИНА!
Україно наша люба!
Ти у нас єдина! Слухай:
Міста, села і луги
Не захоплять вороги!
Ми є сильні, не здаємся,
Дружно всі ураз зберемся!
Будем лихо виганяти,
Ще сильнішими ставати.
* * *
Молюся за тебе, Україно,
Моя ріднесенька земля!
Я знаю: лихо переможеш,
З тобою правда є свята!
Ми злих загарбників здолаєм,
Повиганяємо все зло!
Бо сила наша у єднанні,
Бо в нас в серцях - лише добро!
Не віддамо нікому свого дому,
Квітучого, зі співом солов'я.
І знову заживем під мирним небом,
Засіємо пшеницею поля.
Єва ШУЛЬСЬКА.
Учениця 5-Б класу Червоноградської СШ №8,
слухач МАЛіЖ
ЗА КОЛЮЧИМ ДРОТОМ
З початком російської агресії
четверо татових добрих знайомих (зумисне не називаю імен та прізвищ) повернулися
із заробітків у Польщі; п'ятий - з Чехії.
Вирішили не ховатися від
війни за прикордонним колючим дротом. Хоч за кордоном добре, але, навіть попри бойові
дії, в Україні, на рідній землі таки краще!
Усі п'ятеро добровільно
з'явилися у військкомати (вони проживають у різних містах), поновили необхідні дані
у документах, дали номера мобільних телефонів, нові адреси місць проживання. Двоє
з них уже мають досвід участі у бойових діях на Східній Україні (воювали з сепаратистами
та російськими найманцями).
Запевнили військових комісарів:
«Будь-коли чекаємо на повістки. З'явимося неодмінно! Підемо захищати наших дітей!».
...І тут слово «діти» прозвучало
не тільки про їхніх кровних нащадків, а про всіх дітей України.
Маркіян ЛЕХМАН,
студент Української академії
друкарства
м. Львів
ЗРУЙНОВАНІ ГНІЗДА
(З фенологічного щоденника)
19 березня, за церковним
календарем, день священномучеників в Аморії. У народі його називають Лелечиним днем,
або Днем лелек. (Зумисне пишу ці слова з великої літери, бо дуже люблю цих пернатих).
Зрештою, всі українці люблять лелек, навіть облаштовують для них спеціальні площадки,
щоб лелекам було зручніше збудувати гніздо. Вони щойно повертаються з вирію. Перший
приліт не назвеш масовим.
Цієї весни вперше побачив
лелек 17 березня в обідню пору (близько 15.00), і то неподалік Червонограда. Четверо
птахів кружляли високо у небі над сусіднім з містом Бендюзьким лісом. Тут не раз
бачив їхні гнізда.
Не думав, що мій цілком
мирний фенологічний щоденник перетвориться на «фронтовий». (Хоча, заради правди,
очікував на таке; від російських сусідів нема чого доброго чекати). Скільки гнізд
лелек зруйновано російськими окупантами, які гатили з ракет, градів, гармат, скидали
бомби по цивільному населенню, по будинках цивільних, на яких, або біля яких лелеки
звили собі «помешкання». Понад дві тисячі мирних людських жертв. Доведеться птахам
повертатися до зруйнованих домівок, знищених російським агресором. От тільки б друга
хвиля атак не зруйнувала їх, як і не зачепила мирний український народ.
Російські збройні сили навіть
стріляють по безневинних дітях (на жаль, є жертви). Вони насмілилися розбити пологовий
будинок, у якому загинула мама із ще ненародженим немовлятком. (А кажуть, що саме
лелеки приносять дітей...). Навіть Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров
не міг дати міжнародним журналістам жодних конкретних аргументованих пояснень, сильно
нервував перед телекамерами. Намагався пояснити, що у пологовому будинку розмістився
штаб українського націоналістичного війська. Ні! Українські націоналісти до такого
б не додумалися, не пішли б на таке...
Нехай лелеки, як і журавлі,
приносять на своїх крилах мир українській землі!
Маркіян ЛЕХМАН,
студент Української академії
друкарства
м. Львів
ЗАЧАРУВАННЯ
(З фенологічного щоденника)
18 лютого. Щойно минуло
Стрітення, а вже відчутний подих весни. Встановилася відносно тепла, як для цієї
пори погода. Раптові похолодання — скороминучі.
І ось перше здивування.
У моєму рідному Червонограді по вулиці Сокальській, навпроти Преображенської церкви,
на клумбі зацвіли підсніжники, висаджені вряд чиєюсь дбайливою рукою. Між зеленими
листочками-стрілами похитуються на легкому вітрі тендітні білі квіти-дзвіночки.
Добре, що чиясь зла рука не намагається зірвати їх для букету. А так вони тішать
усіх, нагадують про прихід весни.
Довго зачарований і здивований
милувався ними і вітав весну!..
Маркіян ЛЕХМАН.
Студент Української академії
друкарства
ЕМПАТІЯ: ЧУЖІ (ЧИ НЕ ЧУЖІ) ПЕРЕЖИВАННЯ?..
Рецензія на статтю Інни Ніколайчук «Що таке емпатія та чи можна її навчитись?»
* * *
Чи багато з нас у своєму житті чули таке
слово: «Емпатія?» . Якщо так, то чи належите ви до емпатичних людей? Та давайте
ми розглянемо саме значення цього терміну, його теоретичні складові та наукові новизни
цього значення у статті Інни Ніколайчук
«Що таке емпатія та чи можна її навчитись?», яка опублікована на стайті
Bet-ua/. Рубрика «Be in trand».
Отож, як зазначає авторка статті, що в теорії: Емпатія – це реакції на чужі
переживання. Емпатія – це здатність розуміти почуття інших
та співпереживати. Вона, до речі, стосується не тільки людей, але й тварин. Наприклад,
люди реагують на благальні вирази мордочок собак, коли ті щось просять.
Цей термін часто зустрічається в багатьох
посібниках з психології. Він прийшов до нас з римського слова Phato, що означає
вміння слухати, а слово Ем - спрямований усередину, і для багатьох людей саме те
слово стає новизною. До речі, дехто цей термін плутав з «Апатією», хоча ми розуміємо,
що Апатія, як переддепресивний стан, містить негативний характер. А Емпатія , погодьтеся,
має пасувати кожному чи кожній.
За поясненнями авторки, емпатію розрізняють за трьома видами:
Когнітивна емпатія – інтелектуальний процес пізнання іншої людини. Охоплює аналіз
особистісних якостей, усвідомлення внутрішнього світу іншої людини.
Емоційна емпатія – реакція ефективного типу. Вона заснована на механізмах проекції
та наслідування реакцій іншої людини, а також передбачає готовність відгукнутися
на почуття та душевні хвилювання. Емоційна емпатія – це коли хтось починає плакати
у відповідь на сльози іншої людини, або сміятись не від того, що самому смішно,
а від того, що всі поряд сміються.
Соматична емпатія – фізіологічні реакції у відповідь на чиєсь переживання. Наприклад,
помітивши, що в когось сильно колотить серце під час спроби поцілувати вас, у вас
можуть з’явитися «метелики» в животі. Або ще прикладом сильної соматичної реакції
є, коли собака-самиця, яка не народжувала, починає продукувати молоко, бо прийняла
покинутих цуценят як своїх дітей.
Інна Ніколайчук у своїх описах часто наводить приклади з дітьми, описуючи речі
на власний розсуд і чим же висловлює свою експресивність, розповідаючи як у дітей
виробляється вміння слухання, спостереження за вчинками батьків і певні відчуття
(сприйняття) їх, і як вони можуть позначитися дитині на користь або на негаразди
у майбутньому.
Доволі оригінально наведений приклад прояви емпатії в стані закоханості. Читаємо
у статті : «Коли ми тільки знайомимось із людиною, спочатку, звісно, реагуємо на
зовнішність. Але після того, як зовнішність умовно пройшла нашу модерацію і ми ніби
свапнули вправо (як у Tinder) за кольором очей, ямочками на щоках, прикольними шкарпетками…
починаємо пізнавати внутрішній світ людини». Мало людей помічають такий факт, коли
закохуються, а й дехто його може навіть і заперечити, але однак у них до тієї людини
вже проявляється емпатичний стан, адже йому (їй) цікаво стає слухати свого співрозмовника
та співпереживати разом із ним.
Також є і прояви емпатії в стані простої симпатії але вміння вислухати чи співпереживати
зразу може згаснути коли ми зрозуміємо, що тій людині просто не є цікавими.
Важливо вміти слухати, розуміти в компанії або в робочому колективі, про що
описує автор. А особливо для робочого колективу емпатія є одне з головних значень,
адже так можна покращувати хороші відносини як з керівництвом, так і з колективом,
що свідчитиме про якісну роботу. В тому числі робота може йти не тільки задля зовнішньої
винагороди (зарплати, премії чи авансу), а й для внутрішньої (тобто праця на задоволення).
Чи можна навчитися емпатії? Так емпатії можуть навчитися всі охочі. За словами
авторки, варто лише поставити себе на місце свого співрозмовника, вислухати про
що він розповідає... Таким чином людині стане приємно, що в складній ситуації його
підтримали або в хорошій за нього пораділи.
Як підсумок, можна сказати, що стаття відкриває абсолютно нові значення, наукові
дослідження в галузі з психології. Обгрунтованість висновків та експресивність авторки
допоможе молодим родина у вихованні дітей, людям, у яких негаразди на роботі, покращити
трудові відносини у колективі, та і кожній людині. Адже бути емпатичним -означає
бути приємним та порядним у суспільстві.
https://bit.ua/2021/11/empatiya/ посилання на статтю.
Маркіян ЛЕХМАН.
Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства
м. Львів
ГІРКОТА РОЗЛУКИ
Здавалося, що в них зростають крила,
Що щастю їхньому нема й не буде меж.
Але вона його все ж розлюбила,
Кохати перестав її він теж.
Здавалося, вони ніколи не пізнають
Безжальної розлуки гіркоти...
Тепер лиш сльози із небес спадають
Під маревом нічної сліпоти.
Маркіян ЛЕХМАН.
Студент Української академії друкарства
м. Львів
У ТВОЄМУ ПОЛОНІ
Неначе я потрапив в твій полон...
Чарівна мить ця Вічністю постала.
Відчув я дотики твоїх долонь,
Ти вродою мене зачарувала.
Усім єством і серцем я збагнув
Ту ніжність, що мене
пройняла.
Тому віч-на-віч лиш з тобою був...
Ти вродою мене зачарувала!..
Маркіян ЛЕХМАН,
студент Української академії друкарства
м. Львів
ЛІТНІ
АРОМАТИ
(Вірш без розділових знаків)
А літо пахне м'ятою
І квітами під хатою
Смачними абрикосами
Медункою й волошками
Ще літо пахне грушами
Та липами квітучими
І мальвами високими
Струмочками глибокими
Ще пахне воно житечком
Жнивами та пшеницею
Піонами рожевими
Черешнями на дереві
Ще літо пахне свіжістю
Та ягідною ніжністю
Квітковими світанками
Медовими серпанками
КНИЖЕЧКИ
Коли я книжечки читаю,
Немов у диво поринаю.
Із них новеньке дізнаюся,
Стаю мудріша. Не боюся
Себе героєм уявляти,
Всі таємниці відкривати...
Потрібно нам книжки читати,
Свою кмітливість розвивати!
Єва ШУЛЬСЬКА
Учениця Червоноградської СШ №8,
слухач МАЛіЖ
СТАРИЙ
ДУБ СТОЇТЬ...
У
прекрасному селі Добрячин Червоноградського району біля церкви Воздвиження
Чесного Хреста росте старий кремезний дуб, високий-високий, широкий у кроні, а
щоб узяти в обійми його, то знадобиться троє дорослих людей, бажано довгоруких...
З-поміж
інших дерев він останнім зацвітає, що свідчить про прихід фенологічного літа, й
останнім скидає листя, коли інші дерева вже стоять голі. Траплялося, що випав
перший сніг, а руде зморщене листя на дубі ще тримається. Восени дерево щедро
обдаровує птахів жолудями. Сороки, сойки люблять влаштувати тут бенкет. Йому не
страшні найсильніші буревії, витримає всілякі стихії. Аж не віриться, що такий
велетень виріс з маленького жолудя.
Цікава
історія цього дуба. Мешканці Добрячина посадили його молодим деревцем, коли у
1870-х роках почали будівництво церкви. Завершили будівельні роботи у 1880
році, а освятили храм у 1881 році за участю Митрополита УГКЦ Сильвестра
Сембратовича. Отож, тоді дуб навіть трохи старший за 140-літню церкву. Про це
переповідають старожили села, посилаючись на розповіді-спогади своїх
пра-прадідів, уже спочилих у Бозі. Побутують й інші версії, що посадили його
після завершення будівництва й освячення храму. Та так чи інакше, але йому
понад сотню років! Про вік дерева достеменно можуть сказати тільки
біологи-ботаніки.
Дуб
і церква. Є в цьому поєднанні щось язичницьке (адже наші предки поклонялися
деревам), і християнське (вся Природа - творіння Боже). Українці завжди були
боголюбивими і закоханими у природу.
Багато
чого побачив цей дуб на своєму віку: освячення храму, його розквіт; і те, як
сюди навідувався о.Платонід Філяс - перший редактор журналу «Місіонар», адже
він родом з Добрячина; руйнацію церкви у 1944 році під час артобстрілів та
бомбардувань то російськими, то німецькими військами; і те, як згодом її
перетворили на радгоспний склад; потаємні відправи маївок у травні (молебнів до
Богородиці) у радянські часи під зачиненими дверима церкви; відродження храму у
1989 році.
Історія
дуба - це частка історії Прибузького краю, села Добрячин.
...Старий
дуб, оповитий легендами, переказами, але не немічний. Він і далі милує око
людей, демонструє свою міць, символізує довголіття.
Маркіян
ЛЕХМАН.
Студент
факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства.
м.
Львів
МНОГАЯ ЛІТА!
Поетеса, перекладач, член Української асоціації письменників
Людмила Антонівна РЖЕГАК відсвяткувала 90-річний ювілей!
Вона народилася 24 вересня 1931 року на Волині, у благословенному
Лесиному краї. Закінчила філологічний факультету Львівського державного університету
ім. Івана Франка. Тривалий час працювала на педагогічній ниві у Червонограді. Та
волею долі кілька років тому їй довелося залишити шахтарське місто. Тепер вона проживає
у м. Дніпро. Однак ніколи не пориває зв'язків з друзями з Прибузького краю. Друкується
у місцевій періодиці - «Панорама», «Франкова світлиця», «Солокія».., в інтернет-виданнях.
У творчому доробку автора три десятки збірок для дорослих
і дітей. Серед них: «Печальний пам'яті естамп», «Життя невпинна течія», «У вересневій
заметілі», «Я живу у місті, у Червонограді», «На осонні долі», «Літав метелик»,
«Рідного поля зернятко», «Ку-ку-рі-ку!», «Любімо Отчий край», «Минулих літ нетлінні
сторінки» (історичні поеми), переспіви Давидових псалмів, численні переклади.
Її вірші щирі, ніжні, сповнені доброти, любові до Бога
і ближнього, рідної природи, України. Почасти це глибокі філософські роздуми. А
ще - надзвичайно ліричні мотиви. На вірші Людмили Ржегак створено півсотні пісень.
Вона - естет, закоханий у все прекрасне: музику, художнє мистецтво, літературу...
Не раз звертається з добрими, корисними порадами до творчих дітей, молоді, допомагає
їм розвинути таланти, удосконалитися у художньому Слові. Тому юні автори люб'язно називають її хресною Мамою у своїх літературних
починаннях. Людмила Ржегак запам'яталася дітям з Червонограда, як строгий, вимогливий
і водночас доброзичливий (отаке поєднання!) член журі конкурсу «Мій перший вірш».
Проводила заняття зі слухачами Червоноградського відділення МАЛіЖ. Яке натхнення
отримували від неї юні автори! Годі злічити скільки передмов-благословень написала
вона для збірок юних поетів і прозаїків!
Людмила Ржегак є переможцем і призером низки літературних
конкурсів, зокрема ім. Володимира Дроцика.
І зараз у свої дев'яносто (але таке про неї не скажеш!)
сповнена творчого натхнення, активно друкується у газеті «Благовіст».
Многая літа Вам, Людмило Антонівно! І далі залишайтеся
працелюбною, життєрадісною!
* * *
(Друзі, колеги, побратими по перу з Червонограда, Ваші
учні)
ОСЕНІ
ВУАЛЬ
Знов осінь фарбами малює
Міраж, який приховує вуаль.
Свічада жовтий цвіт дивує,
А дощ наповнює кришталь.
Любовна осінь знову кружляє,
Читає загадковий свій сонет.
Вона так ніжно простягає
Для нас жоржиновий букет.
Маркіян ЛЕХМАН.
Студент Української академії друкарства
м. Львів
ВІДГАДАЙ!
Один з дванадцяти братів
Панує 28 днів.
А сам зростає трохи
Раз на чотири роки.
(Лютий)
* * *
Довгі вуха, куций хвіст,
Невеликий він на зріст,
На город раз завітав,
Капустину пожував.
(Заєць)
* * *
Немаючи ніг, ходить,
Рота не має, а скаже:
Коли роботу починати,
Обідати, а чи вже спати.
(Годинник)
Дмитро ЗУБКО.
Учень 7-А класу Червоноградської ЗШ №5,
слухач МАЛіЖ
РЕАЛІЗУЙ
СЕБЕ
Червоноградське
відділення Міжнародної (Малої) академії літератури і журналістики і
Червоноградська міська бібліотека для дітей організували зустріч з
учнями-третьокласниками місцевих шкіл №№3, 8, 12, які займаються за програмою
“Канікули з Богом” у літньому парафіяльному таборі при церкві Почаївської ікони
Божої Матері (адміністратор храму — о. Павло Поцілуйко; педагоги-вихователі —
Ірина Куць, Людмила Кантор).
Керівник
відділення МАЛіЖ Наталія Кічун-Лемех розповіла гостям зустрічі про специфіку
діяльності цієї громадської організації, досягнення вихованців, часті
літературні заходи, конкурси, які вони проводять, порекомендувала літературу,
що допоможе в написанні текстів авторам-початківцям, докладно розповіла про
друковані видання та електронні ЗМІ, де регулярно виступають червоноградські
маліжани. Прагнула заохотити дітей, аби ті творили, реалізовували свої
досягнення у журналістиці, поезії, прозі, малюнках, художньому фото... перед
аудиторією, читачами. А МАЛіЖ надасть усі можливості для такої реалізації.
Тільки не ледачкуйте, а творіть!
Своїми
досягненнями та досвідом поділилися члени червоноградського відділення Академії
Олена Федюра, Вікторія Безик, Софія Лемех, Дмитро Зубко.
Активну
участь в обговоренні взяли бібліотечні працівники Наталія Меда, Ірина Крук,
Тетяна Голотюк.
Маркіян
ЛЕХМАН.
Студент
Української академії друкарства
м.
Львів
ХМАРИНКОВА
ПРИГОДА
Одного дня
два зайчики Кубіка і Тусик, лежачи на м'якій салатовій травичці, роздивлялися
білі хмаринки, які пливли по синьому небу.
- Ось ця
схожа на дельфіна! - вигукнула Кубіка.
- Дивись-но!
А ця схожа на пальму! - сказав Тусик.
Так вони
довго продовжували роздивлятися цікаві пухнасті хмаринки, насолоджуватися
теплим літнім днем.
- А, давай,
придумаємо оповідання про них, - одночасно висловились обоє зайчиків. І
почали...
...Жив собі
дельфін Аплуа. Плавав в океані серед бурхливих хвиль, пропливав біля островів з
зеленими пальмами. Але якось він заплутався у рибальській сітці, що звисала з
великого корабля - риболовецького судна.
Аплуа кликав на допомогу, намагався вибратися з пастки, однак йому нічого не
вдавалося. Аж тут з палуби корабля побачив бідолаху моряк-рибалка, якому дуже
шкода стало дельфіна, тож він вирішив його відпустити. Потягнув на себе сітку,
розрізав її гострим ножем і допоміг вибратися «полоненому».
Аплуа був
безмежно радий, що врятувався, подякував моряку за допомогу і поплив у безмежні
простори океану. Надалі був обережнішим, обачним...
- Усе! Цікаве
у нас вийшло оповіданнячко, - підсумували зайчики.
Пізніше
Кубіка і Тусик записали його до свого зошита. А коли я їх зустріла, то
переповіли мені...
Єва ШУЛЬСЬКА.
Учениця 4-Б
класу Червоноградської СШ №8, слухач МАЛіЖ
ТАНЕЦЬ ВЕСНИ
Всі квіти вишикувались вряд,
Промінню сонця посміхнулись влад.
Травою вкрилася земля -
Прийшла весна!
Така нестримна, чиста і палка,
Мов дівчина танцює молода.
Тече долиною струмок,
Повсюди чути спів пташок.
Вже є мурахи й комарі...
Усі радіють цій весні.
Вікторія БЕЗИК.
Учениця 9-А класу Червоноградської ЗШ №6,
слухач МАЛіЖ
МОЗАЇКА
У когось починається життя,
У когось вже пішло у небуття.
У дворах, де діти сміялись,
Тепер лиш спогади зостались.
Життя виростає з уламків кераміки
І люди складають із них мозаїки.
Коли мозаїка ламається,
Тоді і світ перевертається.
Це - немов сон поганий,
Але, насправді, світ невблаганний...
Дмитро ЗУБКО.
Учень 6-А класу Червоноградської ЗШ №5,
слухач МАЛіЖ
ВЕЧІРНЄ ДИВО
(З фенологічного щоденника)
Кажуть, що, зазвичай, птахів вітають уранці. Це вони своїм щебетом
і співом будять нас, людей, зі сну, сповіщають, що настав новий день, час для
праці. (Сприйміть, як образність!). А тут сталося навпаки...
Увечері Великодньої неділі, вийшов на балкон подихати свіжим
повітрям. Живемо на п'ятому (останньому) поверсі нашого міського будинку. Над
нами - тільки небо. Цього вечора воно було чистим, голубим. Жодної хмаринки. Не
дивуйтесь: день вже триває довго, вечірні сутінки не поспішають сповити землю.
Весело і радісно на душі, адже світле свято Воскресіння
Христового!
Аж тут ще одна радість сповнила душу і серце - ластівки
повернулися з вирію! Стрімко сновигають у небі над багатоповерхівками. Важко
полічити скільки їх, але, мабуть, сотня прилетіла, не менше. Вранці, коли
повертався з батьками з церкви, їх ще не було. Отож щойно-щойно повернулися з
далекої мандрівки.
Понад годину спостерігав за ними.
Довго кружляли вони у небі. Потім одні залітали до свого рідного
гнізда (про таємницю скажу згодом), інші шукали місце для будівництва нового.
Не без того, щоб не шукали собі пару. А, може, вже знайшли дорогою до рідної
землі...
У ластівок заведено («про таємницю»): чужого гнізда вони не
займають, а будують своє. Виняток: господарі не повернулися з вирію, загинули
на чужині, чи, принаймні, загинув один з птахів, тоді одна «половинка» шукає
другу «половинку» для продовження роду і вже займають «напівчуже» гніздо.
Ластівки - птахи мирні!
Щось знаменне у тому: ластівки прилетіли саме на Великдень,
принесли на крильцях справжню весну.
Так і кортіло гукнути на весь голос:
- Вітаю вас, ластівки!
Маркіян ЛЕХМАН.
Студент Української академії друкарства
СИНИЧКА НА ДОЛОНІ
(З циклу “Рідна природа”)
Весною, коли розпускаються дерева, кущі, а деякі вже
квітніть, приємно посидіти на лавчині у міському парку, помилуватися красою
довкілля, послухати чарівний спів птахів, які, зголоднілі після зими чи зморені
далекою з вирію, радіють жаданій весні, та ще й настирливо шукають у молодій
травичці поживу. Тепер її вдосталь. Голодні, вони не завжди звертають увагу на
людей (а тут їх чимало!).
Отак би сидіти, спостерігати і думати про щось приємне...
Отож сидів на лавчині парку і... «медитував»...
Але мої роздуми, духовний спокій (я б назвав це станом
«нірвани») враз перервала синичка. Спочатку пташка без вагань сіла біля мене на
спинку лавки, потім відважно стрибнула на плече. Я здивувався. А та стала
довірливо заглядати в очі. Простягнув до пташечки відкриту долоню (зрештою,
долоня - то долоня, вона завжди відкрита). Синичка стрибнула на неї, почала
торкатися дзьобиком, наче хотіла щось знайти поживне.
Як не здогадатися: взимку час від часу її підгодовували
добрі люди. От і звикла синичка до людей, навіть, очевидно, брала гостинці з
рук. Марно, що прийшла весна і з'явилося вдосталь поживи. Попоїсти дармового
хліба їй і тепер кортить.
На жаль, гостинців для жовтогрудої красуні я не мав.
Синичка тицяла-тицяла дзьобиком по моїй порожній долоні, що аж залоскотало,
знову стрибнула мені на плече, невдоволено (ображено) свиснула мені під вухо і
перелетіла на сусідню лавчину.
Тут сидів тато з хлопчиком-школяриком (за віком, мабуть
початкових класів), які спостерігали цю картину. Синичка повторила трюк:
спочатку сіла на спинку лавки, потім на плече хлопчику і довірливо подивилася
йому в очі, коли той повернувся обличчям до пташки. Хлопчик, на щастя, мав у
кишені печиво. Подрібнив одну «пластинку» та простягнув долоню з крихтами синичці.
Вона зручно вмостилася на долоні і стала їсти крихти. Ох, і смачно поласувала
пташка! Потім весело (вдячно) свиснула і зникла у гущавинах парку...
Маркіян ЛЕХМАН.
Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва
Української академії друкарства
ВЕСНЯНИЙ НАСТРІЙ
* * *
Мені наснився дивний сон:
У ньому я літала.
У чарівному цьому сні,
Мов бджілка, мед збирала.
Поміж квіток літала я,
Поміж дерев, в ліс сивий,
На пелюстки сідала я,
Нектар солодкий пила.
Зі мною друг мій мандрував -
Метелик чорно-білий...
Лиш зранку зрозуміла, що...
Це - тільки сон красивий.
* * *
Весняне світить сонечко,
Любов'ю зігріває,
Теплесеньким промінчиком
Людей всіх звеселяє.
Від нього прокидається
Усе-усе на світі,
З-під снігу пробиваються
Весняні перші квіти.
Пелюсточки всміхаються,
Їх вітерець колише.
І кожний запах весняний
Птахів додому кличе.
* * *
Ходить-ходить весна по діброві,
Оберемки кидає квіток.
Поміж трав, на лугах та край поля
Різнобарвний плете з них вінок.
Заплітає вона у травицю
Жовті барви веселих кульбаб,
Додає ще медунку грайливу...
Неземний весняний аромат.
Єва ШУЛЬСЬКА.
Учениця 4-Б класу Червоноградської СШ №8, слухач МАЛіЖ
ВОНА ОСОБЛИВА!
Вона створена для того, щоб любити,
Щоб дарувати ніжність та тепло.
Весняний цвіт у серці оживити,
Щоб все любов'ю навколо цвіло.
Вона так гарно вміє чарувати -
Тоді на крилах прилетить весна.
І серцю хочеться лишень співати,
Бо особливий дар має Вона!
Маркіян ЛЕХМАН.
Студент Української академії друкарства
м. Львів
ВЕСНЯНА
ПІСНЯ ВІВСЯНКИ
(З
фенологічного щоденника)
Вважаю,
що за лісовими птахами найкраще спостерігати ранньою весною, поки дерева не
вкрилися листом, коли пернаті щойно повертаються з вирію, невгамовно співають,
шукають собі пару, і навіть за тими птахами, які не відлітають у вирій.
У
травні, на початку літа також добре чути їхні голоси — пташині концерти, але
самих виконавців годі побачити. Широкі крони дерев, вкриті рясним листом,
навіть хвойні дерева, які тієї пори стають “пухнастими”, надійно маскують
пернатих.
Отож
навідався у лісову смугу наприкінці березня і зустрів свою «давню» знайому -
вівсянку. Жовтуватого кольору з дрібними темними цятками (розміром, як зерна
вівса) вона нагадує канарку. Але це про самця. Самичка виглядає скромніше. Ще
змалку вчили мене розрізняти цю пташку. Потім читав про неї у біологічних
довідниках, користувався Інтернетом.
Пташка
стрибала по гілках, потім спустилася на землю і щось заклопотано вишукувала.
Мабуть, поживу. Адже вже ожили комашки, черв'ячки... Вівсянка до них ласа. Та,
насамперед, надає перевагу насінням рослин. Тому навідується на поля з хлібними
злаками. Після жнив має багатий стіл із зерна, що впало на землю. Підбирає
його. Холодної пори вівсянки збираються біля людським поселень, часто у
компанії синичок.
Наостанок
вівсянка неабияк потішила мене своїм хвацьким співом:
-
Сінь-сінь-сінь!..
(Щось
схоже на китайську мову).
Кажуть:
-
Вівсянка весною заспіває - значних похолодань уже не буде.
-
Почув голос вівсянки - можна розпочинати весняну сівбу.
-
Вівсянка весну будить.
Маркіян
ЛЕХМАН.
Студент
Української академії друкарства
м.
Львів
*********************************************
ДЗЕРКАЛЬЦЕ
(З циклу “Рідна природа”)
Водій
поставив своє авто на стоянці біля продуктового магазину, а сам пішов за
покупками.
Бокове
(дверне) дзеркало легкового автомобіля привабило синичко. Мабуть, не так
дзеркало, як її ж (синички) відображення у ньому. Пташка спочатку чіпко сіла на
каркас дзеркала і стала придивлятися, туди-сюди крутила головою. Потім
подумала, що це інша синичка глузує з неї, повторює рухи. Ох, не сподобалося їй
таке! Отож почала «лупцювати» нахабну сестричку. А та не поступалася... То
дзьобом, то крильми била об дзеркало щосили, невдоволено пищала, сварилася, та
все марно. Нагадувала папужку у клітці з дзеркальцем, який інколи так само
чинить. (Свого часу жив у нас такий Фенімор, був на рік старший від мене;
батьки завели ще до мого народження).
Перехожі
зупинилися, завмерли і стали посміхатися. Уже ніхто не поспішав за покупками в
магазин. Навіть власник авто не став підходити до дверей легковика і проганяти
синичку. Також сміявся, тримаючи у руках дві важких торби. Так тривало хвилин
десять.
Коли синичка
зрозуміла, що не подолає свого двійника, облишила цю справу та й полетіла.
...І це була
маленька краплинка радості, щасливої миті для всіх, хто спостерігав кумедну
пригоду синички. Виявляється, як мало потрібно для цього! Умійте побачити
прекрасне!
Маркіян
ЛЕХМАН
Студент
Української академії друкарства
м. Львів
ІНІЦІАТИВА
“ПАНОРАМИ”
Редакція газети “Панорама” (м. Червоноград) виступила
з доброю і цікавою ініціативою: вона регулярно друкуватиме твори слухачів і членів
місцевого відділення Міжнародної (Малої) Академії літератури і журналістики. Отож
у червоноградських маліжан з'явилася ще одна «друкована трибуна». Спасибі редактору
газети Галині Панасюк!
До речі, «Панорама» і до того часу друкувала вірші, прозу
юних авторів, розповідала про творчі заходи, проведені Червоноградським відділенням
МАЛіЖ, бувало, що і безкоштовно подавала рекламу, але й далі залишається зацікавленою
у їхніх дописах, хоче популяризувати дитячу та юнацьку творчість.
(Прес-служба Червоноградського відділення МАЛіЖ)
ЛІТЕРАТУРНА
ГОРДІСТЬ ЛЕМКІВЩИНИ
(Прочитайте цю книжку!)
Богдан-Ігор Антонич (1909-1937 рр.) - неперевершений
лемківський поет, який справив значний вплив на тогочасну українську поезію в Галичині.
Він — український національний поет, національна
гордість України!
У книзі Миколи Ільницького «Богдан-Ігор Антонич» (Київ:
Радянський письменник, 1991. - 207 с.) ретельно проаналізовано творчість молодого
лемківського поета, який помер у віці 27 років, у Львові.
Хоч монографія (літературний портер) вийшла друком «на
зорі» Незалежності України, але вона аж ніяк не втратила свого наукового значення.
Тепер про Богдана-Ігоря Антонича написано вже чимало наукових праць, видано і перевидано
його поезії. Але тоді, коли Микола Ільницький писав своє дослідження, це зумисне
забуте (замовчуване) ім'я лемка тільки відкривалося для широкого загалу, зокрема
для шанувальників української поезії.
Антонич досконало знав фольклор Лемківського краю. У
вірші «Різдво» поєднав традиції християнського Різдва з язичницьким святом. І тепер
такий синкретизм «проступає» в наших обрядових діях. Також творив філософську лірику.
У його поетичній спадщині - релігійні і космічні мотиви, своєрідний погляд на світ,
природу, приміром: як він міг «бути хрущем»...
Та міг бути, міг бути! Бо він - водночас поет і художник!
Маркіян ЛЕХМАН
Студент Української академії друкарства
*********************************************
СНІЖОК
Який же він казковий і лапатий!
Чекали ми його, неначе свята.
І ось він випав білий і красивий.
Для нас це було, ніби справжнє диво!
Радієм снігу. Мчать санчата з гірки
І ліпимо разом клубки-сніжинки.
Казковий блиск, морозець звеселяє,
Блискітками укритий шлях лягає.
* * *
КАРНАВАЛ
У лісі всі звірята одягнули маски
На карнавал чудовий, ніби з казки,
Усі спішать, усі чекають дива.
На святі цім ялинка є красива -
Уся блискуча, сяюча, щаслива.
І я на бал чудовий поспішаю,
Ще й маску загадкову одягаю.
Ми будем веселитись, танцювати
І Новий рік ми будем зустрічати.
Єва ШУЛЬСЬКА.
Учениця 4-Б класу Червоноградської СШ №8, слухач МАЛіЖу
ЛЮДИНА
ОСТАННІЙ СПАЛАХ
Немає коментарів:
Дописати коментар