Червоноградська районна організація МАЛіЖ

ПЛАВАВ КАЧУР ЗА КАЧКОЮ…

(Етюд)

Весна покликала птахів з Ирію додому. Вже й дикі качки прилетіли. Щойно ввечері їх ще не було, а вранці вже плавають човниками по річках та озерах.

Іду до плеса, що неподалік міста. Пробиратися трохи важко. Сонце ледь-ледь прогріває землю. Гумові чоботи в’язнуть у багнюці. Але окремими стежками, протоптаними ще торік,  можна йти більш-менш безпечно. Палиці-підпирача не потрібно. Головне – сповнитись бажанням побачити щось цікаве, тоді жодні перешкоди не страшні.

Плесо (його не назвеш озером чи, навіть, озерцем) мілководне, але відносно велике за площею. Довкола ростуть очерет, верболіз, безліч різних чагарників. На підступах до окремих ділянок берегів, як на захист, постали болота. Чортівня в них не водиться, однак застрягнеш по коліна, наберешся лиха. Тут усюди можна сховатися від зайвого ока диким качкам, лебедям, чаплям… А ще на водоймі багато ряски. Добра пожива для диких качок та іншої птиці. Навіть узимку зелена ряска не завжди щезає, видно її з-під тоненького льоду, від чого лід і сам стає зеленим. Дрібненька рибка – також відмінний харч.

Табунці диких качок побачив на протилежному березі водойми. Але обходити навколо по багнюці не хочеться, тим паче, що доведеться подолати два кілометри. Причаївся у найближчих кущах верболозу. Став здалека спостерігати за пернатими, завбачливо озброївшись біноклем. Над головою здебільшого пролітали лугові чубаті чайки, вигукували: «Чий?!. Чий?!.». Побачив кількох бекасів.

Минуло з півгодини часу, як моя терпеливість винагородилася. З невеличкої затоки плеса (з берега через густі зарослі очерету її не побачити) виплила дика качка, а за нею двоє качурів-крижнів. Поплили ледь не середини водойми. І що тут почалося!..

Хоч втомлені, зморені далеким перельотом, та на рідній землі, знайомих водоймах вони враз пожвавішали, набралися сил. Шукають собі пару, щоб привести потомство, продовжити рід качиний.

Два качури-крижні слідом плили за сіренькою, непоказною качкою (та, все ж, у ній є щось привабливе!), ні на мить на відставали. Стелили крила по воді, били ними, піднімаючи бризки, розпушували хвости, кивали головами, кланялися, наче запрошували качечку до танцю. А тій – байдуже. Тільки хтось з качурів наблизиться до неї, та враз розвернеться і попливе геть від залицяльника.

Качури за нею. Та ні! Жодного прояву уваги від качечки. Непідступна дама.

Потім качури стали чубитися, що аж пір’я з них полетіло. Очевидно думали-гадали: «Хто переможе у поєдинку, того качечка й обере за свого…».

А качечці і далі байдуже.

…Раптом вона пірнула під воду і вигулькнула аж за десяток метрів від  залицяльників. Опинилася біля самого берега. Із заросте очерету неквапливо, поважно виплив ще один качур-крижень, здоровань, красень. Голова і шия темно-зелені, ще й почепив на шию біле намисто. Верх тіла, груди каштанові, хвіст облямований білим. Хоч і ті двоє качурів не менш гарні, та йому не рівня.

Качечка ледь не кинулася отому третьому в обійми. То ось кого вона вже давно обрала. Мабуть і місце для гнізда підшукали. Над тими ж двома невдахами лишень кепкувала. А качур-красень, вочевидь, перевіряв подругу на вірність, на встрявав у баталію. Та якби довелося…

Потрапивши у таку халепу, двоє качурів подалися в різні сторони, щоб продовжити шукати собі іншу половинку.

Тарас ЛЕХМАН 


ЦІКАВЛЯТЬСЯ ПОЛЬСЬКІ ДІТИ...

(Картинки з життя)

Не таємниця, що багато українських дітей проживають з батьками у Польщі, навчаються у місцевих школах зі своїми ровесниками. Дехто навіть отримав постійне польське громадянство (звісно, як і батьки).

Виявляється, що і польські діти, не байдужі до долі України, вболівають за неї, бо не хочуть мати під боком на сухопутних кордонах агресивного сусіда-росіянина. З українськими ровесниками вони залюбки обмінюються подарунками, сувенірами.

Чим цікавляться польські діти, який український «товар» у них «ходовий»?.. Відповідь на таке незвичне питання (тут аж ніяк не претендую на соціологічне опитування) дала картинка, яку спостерігав в одному з відділень «Укрпошти» у Червонограді.

* * *

Бабуся збирається в гості до внуків-школярів у Польщу. Ті вже є громадянами сусідньої держави. Замовляє у працівниці відділення сувеніри, які хочуть мати у своїх колекціях польські діти, та ще й подаровані з рук українських ровесників. Отож продавець кладе перед бабусею на прилавок марки із спущеним ЗСУ на дно російським кораблем «Москва» (звісно, з пікантним написом), песиком Патроном (насправді, це не марки-оригінали, а поштівки, буклети, але й вони цінуються серед колекціонерів), горнятка, футболки з українською національно-державною та військовою символікою, маленькі прапорці України...

Так замовили внуки! Закупила товару майже на дві тисячі гривень.

- Нехай польські діти тішаться, радіють... Вони того варті! - прокоментувала бабуся.

* * *

...Україна. Глибока ніч. Польські діти вже бачать третій сон. А українські діти за цю ніч вже втретє поспіль прокидалися від повітряної тривоги, бігли з матерями і батьками (якщо ті не на фронті), дідусями, бабусями у підвали, бомбосховища...

Певен, про це тепер уже добре знають польські діти, знають і про те, що ЗСУ захищають не тільки Україну, а й Польщу від ненаситного Путіна, у якого взагалі не існує «червоних меж». Знають і про те, що в Україні загинуло від російського агресора майже 400 дітей. А скільки поранено?!.

 Тому Польща допомагає демократичній Україні зброєю, надає гуманітарну допомогу, дипломатичну підтримку. Вона для України одна з найвпливовіших партнерів!

Маркіян ЛЕХМАН.


ТУРБОТЛИВІ БАТЬКИ

(Етюд)

Після кількаденної нестерпної літньої спеки, нарешті ввечері почав накрапати дощ, який враз перетворився на рясну зливу, грозу з блискавицями і громом. Сонце і небо закрили густі чорно-сірі хмари, попливли над землею, наче велетенські брили, і лише вогняні стріли розколювали їх. Ніде не видно жодної пташини. Всі поховалися від стихії. Тільки пара ластівок літає під проливним дощем, низько-низько. Милі пташки шугають поміж дерев і кущів, а через якусь мить повертаються до гнізда. Повертаються не без здобичі. Щось приносять у дзьобиках для свої ненаситних малят.

Годину спостерігав за ними через вікно, допоки не припинилася злива.  Потім у небі, вже освітленому вечірнім сонцем, з'явилися інші ластівки.

- Що їх змусило так настирливо працювати у грозу, коли інші пташки забилися у закутки? - цікавило питання.

До гнізда під балконним дахом, звісно, не зазирав, щоб не лякати пернатих. Часто і без того люди ставляться до них безжалісно, проганяють ластівок, скидають гнізда, щоб птахи «не псували» фасаду. Безперечно, це - жорстоко!..

Відповідь на питання, що вельми цікавило мене, прийшла через десяток днів неждано, коли з гнізда ластівок показали свої голівоньки аж шестеро пташенят... Це справді - диво, парадокс! Навіть у літературі такого не зустрічав. Ластівки відкладають у гнізда здебільшого до трьох-чотирьох яєць. А тут аж шість «вилупків» тицяють носиками у свят Божий. Та й гніздо батьки-ластівки збудували весною дещо більше звичного за розмірами, наче відчували, що сімейка буде великою.

Всі ненаситні малята потребують корму, нагадують про себе писком, що хочуть їсти. Отож турботливим батькам доводилося літати на промисли навіть під час літньої грози, коли, здавалося б, навіть комахи кудись «щезають».

Зрадів я (і то, мабуть, не менше від батьків-ластівок), як побачив, що потомство вперше вилетіло з гнізда. Вчорашні безпорадні пташенята вже самостійно полювали на комах, збирали личинок. Тепер турботливим батькам можна і відпочити, подбати про себе!..

Тарас ЛЕХМАН


ВОЛОНТЕРСЬКА «ВАЛІЗА»

Це вже п'ята поспіль з часу війни волонтерська допомога членів Червоноградського осередку ГО «Прикарпатська Січ» бійцям одного з опорних пунктів територіальної оборони, який дислокується у Прибузькому краї. До доброчинної акції долучилися й представники Спілки офіцерів України.

- Що цього разу було у волонтерські «валізі»?.. А це - чималий контейнер.

- Насамперед, сало (бо хто з українців не любить сала!), ковбаси... Брали ті м'ясні продукти, які довго зберігаються, не псуються, - розповідає активіст п.Борис (прізвища просив поки що не називати). - На додачу мед, фрукти, ягоди, адже ягідний сезон. З овочів - огірки, помідори. Перелік буде чималеньким. Здійснили закупок, як мінімум, на 30 тисяч гривень.

Червоноградські волонтери самі ж доставили товар за місцем призначення.

Як завжди, відбулася тривала тепла зустріч з бійцями тероборони, звучали відверті розмови.

На прощання, але тимчасове, міцні потиски рук. Невдовзі, внаслідок ротації, дехто з тероборонівців відбуде для подальшого проходження військової служби на передові позиції фронту, навіть у найгарячіші точки. Відтак - побажання:

- Хай Бог береже Україну і вас!

- Повертайтеся живими і здоровими!

- Повертайтеся з Перемогою над москалями!

- Слава Україні!

- Героям Слава!

Маркіян ЛЕХМАН, журналіст


ДІТИ ЧИТАЮТЬ І ПИШУТЬ...

З 23 березня по 1 квітня в онлайн-форматі проходив Всеукраїнський тиждень дитячого читання. Одне з його гасел: «Нація, яка читає, Непереможна!» А наші діти таки читають, та ще й самі пробують творити - пишуть вірші, прозу, журналістські замітки, малюють. Уже мають перші публікації.

Долучилася до акції й Червоноградська міська бібліотека для дітей. Родзинкою заходу став  своєрідний відеомарафон - читання власних творів. Його учасники - не тільки діти, а й дорослі автори, які натхненно пишуть для дітей і про дітей: Маркіян Лехман, Єва Шульська, Оксана Карнага-Легутська, Дарія Коберник, Роман Стахур (він читав авторські вірші Ігоря Даха, волонтера, поета, прозаїка, видавця з Червонограда), Наталія Кічун-Лемех... Серед них є слухачі та активні члени Червоноградського відділення Міжнародної (Малої) Академії літератури та журналістики. Виступи транслювалися через мережі Інтернет. Тема творів головним чином стосувалася Миру в Україні та всьому світі, віри в перемогу ЗСУ над російським окупантом, щасливого дитинства...

Спасибі бібліотечним працівникам за цікаву ідею та її реалізацію!

(Прес-служба Червоноградського відділення МАЛіЖ)


ПІД ТВОЮ МИЛІСТЬ!..

Кожного Богослужіння ченці Кристинопільського монастиря отців-василіян, парафіяни монастирської церкви Святого Юра, що в Червонограді, моляться за здоров'я і збереження життя українських бійців, які стали на захист рідної Вітчизни від російського окупанта. Моляться і за бійців-добровольців з Білорусі, Грузії, емігрантів-чеченців.., які прийшли на допомогу ЗСУ. «Легіонерами», як це любить вторити російська пропаганда, їх аж ніяк не назвеш, бо легіонерам платять. А тут... Захищаючи Україну, вони захищають від Росії суверенітет своїх держав, борються проти деспотів-правителів, диктаторів. У такому випадку для УГКЦ не є вже кардинально важливим, що бійці належать до різних конфесій, церков, віросповідань. Бог над нами - Один, і всі ми Його діти. Він почує щиру молитву кожного і за кожного. Тільки діти бувають чемні, які люблять Бога, люблять ближнього і нікому не хочуть причинити зла, а є й нечемні, які забули про Бога.

Звертаються у молитвах до Святого Юрія-Побідоносця, Переможця, який є небесним опікуном усього доблесного воїнства, що бореться з лихими силами.

Особлива молитва - до чудотворної ікони Кристинопільської Божої Матері. (Зберігається у монастирі). Вона не одного зцілила, здавалося б, від невиліковних недуг, повернула зір незрячим. Свого часу врятувала Кристинопіль і край від пошесті чуми. Тоді навколо містечка здійснювався обхід з чудотворною іконою.

Милість Пресвятої Богородиці, покровительство Святого Юрія-Побідоносця через щиру молитву та беззастережну віру врятують Україну і від російської чуми!

Маркіян ЛЕХМАН,

студент Української академії друкарства


ТИ — ЄДИНА!

Україно наша люба!

Ти у нас єдина! Слухай:

Міста, села і луги

Не захоплять вороги!

Ми є сильні, не здаємся,

Дружно всі ураз зберемся!

Будем лихо виганяти,

Ще сильнішими ставати.

* * *

Молюся за тебе, Україно,

Моя ріднесенька земля!

Я знаю: лихо переможеш,

З тобою правда є свята!

Ми злих загарбників здолаєм,

Повиганяємо все зло!

Бо сила наша у єднанні,

Бо в нас в серцях - лише добро!

Не віддамо нікому свого дому,

Квітучого, зі співом солов'я.

І знову заживем під мирним небом,

Засіємо пшеницею поля.

Єва ШУЛЬСЬКА.

Учениця 5-Б класу Червоноградської СШ №8,

слухач МАЛіЖ


ЗА КОЛЮЧИМ ДРОТОМ

З початком російської агресії четверо татових добрих знайомих (зумисне не називаю імен та прізвищ) повернулися із заробітків у Польщі; п'ятий - з Чехії.

Вирішили не ховатися від війни за прикордонним колючим дротом. Хоч за кордоном добре, але, навіть попри бойові дії, в Україні, на рідній землі таки краще!

Усі п'ятеро добровільно з'явилися у військкомати (вони проживають у різних містах), поновили необхідні дані у документах, дали номера мобільних телефонів, нові адреси місць проживання. Двоє з них уже мають досвід участі у бойових діях на Східній Україні (воювали з сепаратистами та російськими найманцями).

Запевнили військових комісарів: «Будь-коли чекаємо на повістки. З'явимося неодмінно! Підемо захищати наших дітей!».

...І тут слово «діти» прозвучало не тільки про їхніх кровних нащадків, а про всіх дітей України.

Маркіян ЛЕХМАН,

студент Української академії друкарства

м. Львів


ЗРУЙНОВАНІ ГНІЗДА

(З фенологічного щоденника)

19 березня, за церковним календарем, день священномучеників в Аморії. У народі його називають Лелечиним днем, або Днем лелек. (Зумисне пишу ці слова з великої літери, бо дуже люблю цих пернатих). Зрештою, всі українці люблять лелек, навіть облаштовують для них спеціальні площадки, щоб лелекам було зручніше збудувати гніздо. Вони щойно повертаються з вирію. Перший приліт не назвеш масовим.

Цієї весни вперше побачив лелек 17 березня в обідню пору (близько 15.00), і то неподалік Червонограда. Четверо птахів кружляли високо у небі над сусіднім з містом Бендюзьким лісом. Тут не раз бачив їхні гнізда.

Не думав, що мій цілком мирний фенологічний щоденник перетвориться на «фронтовий». (Хоча, заради правди, очікував на таке; від російських сусідів нема чого доброго чекати). Скільки гнізд лелек зруйновано російськими окупантами, які гатили з ракет, градів, гармат, скидали бомби по цивільному населенню, по будинках цивільних, на яких, або біля яких лелеки звили собі «помешкання». Понад дві тисячі мирних людських жертв. Доведеться птахам повертатися до зруйнованих домівок, знищених російським агресором. От тільки б друга хвиля атак не зруйнувала їх, як і не зачепила мирний український народ.

Російські збройні сили навіть стріляють по безневинних дітях (на жаль, є жертви). Вони насмілилися розбити пологовий будинок, у якому загинула мама із ще ненародженим немовлятком. (А кажуть, що саме лелеки приносять дітей...). Навіть Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров не міг дати міжнародним журналістам жодних конкретних аргументованих пояснень, сильно нервував перед телекамерами. Намагався пояснити, що у пологовому будинку розмістився штаб українського націоналістичного війська. Ні! Українські націоналісти до такого б не додумалися, не пішли б на таке...

Нехай лелеки, як і журавлі, приносять на своїх крилах мир українській землі!

Маркіян ЛЕХМАН,

студент Української академії друкарства

м. Львів


ЗАЧАРУВАННЯ

(З фенологічного щоденника)

18 лютого. Щойно минуло Стрітення, а вже відчутний подих весни. Встановилася відносно тепла, як для цієї пори погода. Раптові похолодання — скороминучі.

І ось перше здивування. У моєму рідному Червонограді по вулиці Сокальській, навпроти Преображенської церкви, на клумбі зацвіли підсніжники, висаджені вряд чиєюсь дбайливою рукою. Між зеленими листочками-стрілами похитуються на легкому вітрі тендітні білі квіти-дзвіночки. Добре, що чиясь зла рука не намагається зірвати їх для букету. А так вони тішать усіх, нагадують про прихід весни.

Довго зачарований і здивований милувався ними і вітав весну!..

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент Української академії друкарства


ЕМПАТІЯ: ЧУЖІ (ЧИ НЕ ЧУЖІ) ПЕРЕЖИВАННЯ?..

Рецензія на статтю Інни Ніколайчук «Що таке емпатія та чи можна її навчитись?»

* * *

Чи багато з  нас у своєму житті чули таке слово: «Емпатія?» . Якщо так, то чи належите ви до емпатичних людей? Та давайте ми розглянемо саме значення цього терміну, його теоретичні складові та наукові новизни цього значення у статті  Інни Ніколайчук «Що таке емпатія та чи можна її навчитись?», яка опублікована на стайті Bet-ua/. Рубрика «Be in trand».

Отож, як зазначає авторка статті, що в теорії: Емпатія – це реакції на чужі переживання. Емпатія – це здатність розуміти почуття інших та співпереживати. Вона, до речі, стосується не тільки людей, але й тварин. Наприклад, люди реагують на благальні вирази мордочок собак, коли ті щось просять. 

 Цей термін часто зустрічається в багатьох посібниках з психології. Він прийшов до нас з римського слова Phato, що означає вміння слухати, а слово Ем - спрямований усередину, і для багатьох людей саме те слово стає новизною. До речі, дехто цей термін плутав з «Апатією», хоча ми розуміємо, що Апатія, як переддепресивний стан, містить негативний характер. А Емпатія , погодьтеся, має пасувати кожному чи кожній.

За поясненнями авторки, емпатію розрізняють за трьома видами:

Когнітивна емпатія – інтелектуальний процес пізнання іншої людини. Охоплює аналіз особистісних якостей, усвідомлення внутрішнього світу іншої людини.

Емоційна емпатія – реакція ефективного типу. Вона заснована на механізмах проекції та наслідування реакцій іншої людини, а також передбачає готовність відгукнутися на почуття та душевні хвилювання. Емоційна емпатія – це коли хтось починає плакати у відповідь на сльози іншої людини, або сміятись не від того, що самому смішно, а від того, що всі поряд сміються.

Соматична емпатія – фізіологічні реакції у відповідь на чиєсь переживання. Наприклад, помітивши, що в когось сильно колотить серце під час спроби поцілувати вас, у вас можуть з’явитися «метелики» в животі. Або ще прикладом сильної соматичної реакції є, коли собака-самиця, яка не народжувала, починає продукувати молоко, бо прийняла покинутих цуценят як своїх дітей.

Інна Ніколайчук у своїх описах часто наводить приклади з дітьми, описуючи речі на власний розсуд і чим же висловлює свою експресивність, розповідаючи як у дітей виробляється вміння слухання, спостереження за вчинками батьків і певні відчуття (сприйняття) їх, і як вони можуть позначитися дитині на користь або на негаразди у майбутньому.

Доволі оригінально наведений приклад прояви емпатії в стані закоханості. Читаємо у статті : «Коли ми тільки знайомимось із людиною, спочатку, звісно, реагуємо на зовнішність. Але після того, як зовнішність умовно пройшла нашу модерацію і ми ніби свапнули вправо (як у Tinder) за кольором очей, ямочками на щоках, прикольними шкарпетками… починаємо пізнавати внутрішній світ людини». Мало людей помічають такий факт, коли закохуються, а й дехто його може навіть і заперечити, але однак у них до тієї людини вже проявляється емпатичний стан, адже йому (їй) цікаво стає слухати свого співрозмовника та співпереживати разом із ним.

Також є і прояви емпатії в стані простої симпатії але вміння вислухати чи співпереживати зразу може згаснути коли ми зрозуміємо, що тій людині просто не є цікавими.

Важливо вміти слухати, розуміти в компанії або в робочому колективі, про що описує автор. А особливо для робочого колективу емпатія є одне з головних значень, адже так можна покращувати хороші відносини як з керівництвом, так і з колективом, що свідчитиме про якісну роботу. В тому числі робота може йти не тільки задля зовнішньої винагороди (зарплати, премії чи авансу), а й для внутрішньої (тобто праця на задоволення).

Чи можна навчитися емпатії? Так емпатії можуть навчитися всі охочі. За словами авторки, варто лише поставити себе на місце свого співрозмовника, вислухати про що він розповідає... Таким чином людині стане приємно, що в складній ситуації його підтримали або в хорошій за нього пораділи.

Як підсумок, можна сказати, що стаття відкриває абсолютно нові значення, наукові дослідження в галузі з психології. Обгрунтованість висновків та експресивність авторки допоможе молодим родина у вихованні дітей, людям, у яких негаразди на роботі, покращити трудові відносини у колективі, та і кожній людині. Адже бути емпатичним -означає бути приємним та порядним у суспільстві.

https://bit.ua/2021/11/empatiya/ посилання на статтю.

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства

м. Львів


ГІРКОТА РОЗЛУКИ

Здавалося, що в них зростають крила,

Що щастю їхньому нема й не буде меж.

Але вона його все ж розлюбила,

Кохати перестав її він теж.

Здавалося, вони ніколи не пізнають

Безжальної розлуки гіркоти...

Тепер лиш сльози із небес спадають

Під маревом нічної сліпоти.

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент Української академії друкарства

м. Львів



У ТВОЄМУ ПОЛОНІ

Неначе я потрапив в твій полон...

Чарівна мить ця Вічністю постала.

Відчув я дотики твоїх долонь,

Ти вродою мене зачарувала.

Усім єством і серцем я збагнув

Ту ніжність, що мене пройняла.

Тому віч-на-віч лиш з тобою був...

Ти вродою мене зачарувала!..

Маркіян ЛЕХМАН,

студент Української академії друкарства

м. Львів

 

ЛІТНІ АРОМАТИ

(Вірш без розділових знаків)

А літо пахне м'ятою

І квітами під хатою

Смачними абрикосами

Медункою й волошками

Ще літо пахне грушами

Та липами квітучими

І мальвами високими

Струмочками глибокими

Ще пахне воно житечком

Жнивами та пшеницею

Піонами рожевими

Черешнями на дереві

Ще літо пахне свіжістю

Та ягідною ніжністю

Квітковими світанками

Медовими серпанками

КНИЖЕЧКИ

Коли я книжечки читаю,

Немов у диво поринаю.

Із них новеньке дізнаюся,

Стаю мудріша. Не боюся

Себе героєм уявляти,

Всі таємниці відкривати...

Потрібно нам книжки читати,

Свою кмітливість розвивати!

Єва ШУЛЬСЬКА

Учениця Червоноградської СШ №8,

слухач МАЛіЖ


СТАРИЙ ДУБ СТОЇТЬ...

У прекрасному селі Добрячин Червоноградського району біля церкви Воздвиження Чесного Хреста росте старий кремезний дуб, високий-високий, широкий у кроні, а щоб узяти в обійми його, то знадобиться троє дорослих людей, бажано довгоруких...

З-поміж інших дерев він останнім зацвітає, що свідчить про прихід фенологічного літа, й останнім скидає листя, коли інші дерева вже стоять голі. Траплялося, що випав перший сніг, а руде зморщене листя на дубі ще тримається. Восени дерево щедро обдаровує птахів жолудями. Сороки, сойки люблять влаштувати тут бенкет. Йому не страшні найсильніші буревії, витримає всілякі стихії. Аж не віриться, що такий велетень виріс з маленького жолудя.

Цікава історія цього дуба. Мешканці Добрячина посадили його молодим деревцем, коли у 1870-х роках почали будівництво церкви. Завершили будівельні роботи у 1880 році, а освятили храм у 1881 році за участю Митрополита УГКЦ Сильвестра Сембратовича. Отож, тоді дуб навіть трохи старший за 140-літню церкву. Про це переповідають старожили села, посилаючись на розповіді-спогади своїх пра-прадідів, уже спочилих у Бозі. Побутують й інші версії, що посадили його після завершення будівництва й освячення храму. Та так чи інакше, але йому понад сотню років! Про вік дерева достеменно можуть сказати тільки біологи-ботаніки.

Дуб і церква. Є в цьому поєднанні щось язичницьке (адже наші предки поклонялися деревам), і християнське (вся Природа - творіння Боже). Українці завжди були боголюбивими і закоханими у природу.

Багато чого побачив цей дуб на своєму віку: освячення храму, його розквіт; і те, як сюди навідувався о.Платонід Філяс - перший редактор журналу «Місіонар», адже він родом з Добрячина; руйнацію церкви у 1944 році під час артобстрілів та бомбардувань то російськими, то німецькими військами; і те, як згодом її перетворили на радгоспний склад; потаємні відправи маївок у травні (молебнів до Богородиці) у радянські часи під зачиненими дверима церкви; відродження храму у 1989 році.

Історія дуба - це частка історії Прибузького краю, села Добрячин.

...Старий дуб, оповитий легендами, переказами, але не немічний. Він і далі милує око людей, демонструє свою міць, символізує довголіття.

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства.

м. Львів


МНОГАЯ ЛІТА!

Поетеса, перекладач, член Української асоціації письменників Людмила Антонівна РЖЕГАК відсвяткувала 90-річний ювілей!

Вона народилася 24 вересня 1931 року на Волині, у благословенному Лесиному краї. Закінчила філологічний факультету Львівського державного університету ім. Івана Франка. Тривалий час працювала на педагогічній ниві у Червонограді. Та волею долі кілька років тому їй довелося залишити шахтарське місто. Тепер вона проживає у м. Дніпро. Однак ніколи не пориває зв'язків з друзями з Прибузького краю. Друкується у місцевій періодиці - «Панорама», «Франкова світлиця», «Солокія».., в інтернет-виданнях.

У творчому доробку автора три десятки збірок для дорослих і дітей. Серед них: «Печальний пам'яті естамп», «Життя невпинна течія», «У вересневій заметілі», «Я живу у місті, у Червонограді», «На осонні долі», «Літав метелик», «Рідного поля зернятко», «Ку-ку-рі-ку!», «Любімо Отчий край», «Минулих літ нетлінні сторінки» (історичні поеми), переспіви Давидових псалмів, численні переклади.

Її вірші щирі, ніжні, сповнені доброти, любові до Бога і ближнього, рідної природи, України. Почасти це глибокі філософські роздуми. А ще - надзвичайно ліричні мотиви. На вірші Людмили Ржегак створено півсотні пісень. Вона - естет, закоханий у все прекрасне: музику, художнє мистецтво, літературу... Не раз звертається з добрими, корисними порадами до творчих дітей, молоді, допомагає їм розвинути таланти, удосконалитися у художньому Слові. Тому юні автори  люб'язно називають її хресною Мамою у своїх літературних починаннях. Людмила Ржегак запам'яталася дітям з Червонограда, як строгий, вимогливий і водночас доброзичливий (отаке поєднання!) член журі конкурсу «Мій перший вірш». Проводила заняття зі слухачами Червоноградського відділення МАЛіЖ. Яке натхнення отримували від неї юні автори! Годі злічити скільки передмов-благословень написала вона для збірок юних поетів і прозаїків!

Людмила Ржегак є переможцем і призером низки літературних конкурсів, зокрема ім. Володимира Дроцика.

І зараз у свої дев'яносто (але таке про неї не скажеш!) сповнена творчого натхнення, активно друкується у газеті «Благовіст».

Многая літа Вам, Людмило Антонівно! І далі залишайтеся працелюбною, життєрадісною!

* * *

(Друзі, колеги, побратими по перу з Червонограда, Ваші учні)


ОСЕНІ ВУАЛЬ

Знов осінь фарбами малює

Міраж, який приховує вуаль.

Свічада жовтий цвіт дивує,

А дощ наповнює кришталь.

Любовна осінь знову кружляє,

Читає загадковий свій сонет.

Вона так ніжно простягає

Для нас жоржиновий букет.










Маркіян ЛЕХМАН.

Студент Української академії друкарства

м. Львів

 

ВІДГАДАЙ!

Один з дванадцяти братів

Панує 28 днів.

А сам зростає трохи

Раз на чотири роки.

(Лютий)

* * *

Довгі вуха, куций хвіст,

Невеликий він на зріст,

На город раз завітав,

Капустину пожував.

(Заєць)

* * *

Немаючи ніг, ходить,

Рота не має, а скаже:

Коли роботу починати,

Обідати, а чи вже спати.

(Годинник)

Дмитро ЗУБКО.

Учень 7-А класу Червоноградської ЗШ №5,

слухач МАЛіЖ


РЕАЛІЗУЙ СЕБЕ

Червоноградське відділення Міжнародної (Малої) академії літератури і журналістики і Червоноградська міська бібліотека для дітей організували зустріч з учнями-третьокласниками місцевих шкіл №№3, 8, 12, які займаються за програмою “Канікули з Богом” у літньому парафіяльному таборі при церкві Почаївської ікони Божої Матері (адміністратор храму — о. Павло Поцілуйко; педагоги-вихователі — Ірина Куць, Людмила Кантор).

Керівник відділення МАЛіЖ Наталія Кічун-Лемех розповіла гостям зустрічі про специфіку діяльності цієї громадської організації, досягнення вихованців, часті літературні заходи, конкурси, які вони проводять, порекомендувала літературу, що допоможе в написанні текстів авторам-початківцям, докладно розповіла про друковані видання та електронні ЗМІ, де регулярно виступають червоноградські маліжани. Прагнула заохотити дітей, аби ті творили, реалізовували свої досягнення у журналістиці, поезії, прозі, малюнках, художньому фото... перед аудиторією, читачами. А МАЛіЖ надасть усі можливості для такої реалізації. Тільки не ледачкуйте, а творіть!

Своїми досягненнями та досвідом поділилися члени червоноградського відділення Академії Олена Федюра, Вікторія Безик, Софія Лемех, Дмитро Зубко.

Активну участь в обговоренні взяли бібліотечні працівники Наталія Меда, Ірина Крук, Тетяна Голотюк.

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент Української академії друкарства

м. Львів


ХМАРИНКОВА ПРИГОДА

Одного дня два зайчики Кубіка і Тусик, лежачи на м'якій салатовій травичці, роздивлялися білі хмаринки, які пливли по синьому небу.

- Ось ця схожа на дельфіна! - вигукнула Кубіка.

- Дивись-но! А ця схожа на пальму! - сказав Тусик.

Так вони довго продовжували роздивлятися цікаві пухнасті хмаринки, насолоджуватися теплим літнім днем.

- А, давай, придумаємо оповідання про них, - одночасно висловились обоє зайчиків. І почали...

...Жив собі дельфін Аплуа. Плавав в океані серед бурхливих хвиль, пропливав біля островів з зеленими пальмами. Але якось він заплутався у рибальській сітці, що звисала з великого корабля  - риболовецького судна. Аплуа кликав на допомогу, намагався вибратися з пастки, однак йому нічого не вдавалося. Аж тут з палуби корабля побачив бідолаху моряк-рибалка, якому дуже шкода стало дельфіна, тож він вирішив його відпустити. Потягнув на себе сітку, розрізав її гострим ножем і допоміг вибратися «полоненому».

Аплуа був безмежно радий, що врятувався, подякував моряку за допомогу і поплив у безмежні простори океану. Надалі був обережнішим, обачним...

- Усе! Цікаве у нас вийшло оповіданнячко, - підсумували зайчики.

Пізніше Кубіка і Тусик записали його до свого зошита. А коли я їх зустріла, то переповіли мені...

Єва ШУЛЬСЬКА.

Учениця 4-Б класу Червоноградської СШ №8, слухач МАЛіЖ


ТАНЕЦЬ ВЕСНИ

Всі квіти вишикувались вряд,

Промінню сонця посміхнулись влад.

Травою вкрилася земля -

Прийшла весна!

Така нестримна, чиста і палка,

Мов дівчина танцює молода.

Тече долиною струмок,

Повсюди чути спів пташок.

Вже є мурахи й комарі...

Усі радіють цій весні.

Вікторія БЕЗИК.

Учениця 9-А класу Червоноградської ЗШ №6,

слухач МАЛіЖ


МОЗАЇКА

У когось починається життя,

У когось вже пішло у небуття.

У дворах, де діти сміялись,

Тепер лиш спогади зостались.

Життя виростає з уламків кераміки

І люди складають із них мозаїки.

Коли мозаїка ламається,

Тоді і світ перевертається.

Це - немов сон поганий,

Але, насправді, світ невблаганний...

Дмитро ЗУБКО.

Учень 6-А класу Червоноградської ЗШ №5,

слухач МАЛіЖ


ВЕЧІРНЄ ДИВО

(З фенологічного щоденника)

Кажуть, що, зазвичай, птахів вітають уранці. Це вони своїм щебетом і співом будять нас, людей, зі сну, сповіщають, що настав новий день, час для праці. (Сприйміть, як образність!). А тут сталося навпаки...

Увечері Великодньої неділі, вийшов на балкон подихати свіжим повітрям. Живемо на п'ятому (останньому) поверсі нашого міського будинку. Над нами - тільки небо. Цього вечора воно було чистим, голубим. Жодної хмаринки. Не дивуйтесь: день вже триває довго, вечірні сутінки не поспішають сповити землю.

Весело і радісно на душі, адже світле свято Воскресіння Христового!

Аж тут ще одна радість сповнила душу і серце - ластівки повернулися з вирію! Стрімко сновигають у небі над багатоповерхівками. Важко полічити скільки їх, але, мабуть, сотня прилетіла, не менше. Вранці, коли повертався з батьками з церкви, їх ще не було. Отож щойно-щойно повернулися з далекої мандрівки.

Понад годину спостерігав за ними.

Довго кружляли вони у небі. Потім одні залітали до свого рідного гнізда (про таємницю скажу згодом), інші шукали місце для будівництва нового. Не без того, щоб не шукали собі пару. А, може, вже знайшли дорогою до рідної землі...

У ластівок заведено («про таємницю»): чужого гнізда вони не займають, а будують своє. Виняток: господарі не повернулися з вирію, загинули на чужині, чи, принаймні, загинув один з птахів, тоді одна «половинка» шукає другу «половинку» для продовження роду і вже займають «напівчуже» гніздо. Ластівки - птахи мирні!

Щось знаменне у тому: ластівки прилетіли саме на Великдень, принесли на крильцях справжню весну.

Так і кортіло гукнути на весь голос:

- Вітаю вас, ластівки!

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент Української академії друкарства


СИНИЧКА НА ДОЛОНІ

(З циклу “Рідна природа”)

Весною, коли розпускаються дерева, кущі, а деякі вже квітніть, приємно посидіти на лавчині у міському парку, помилуватися красою довкілля, послухати чарівний спів птахів, які, зголоднілі після зими чи зморені далекою з вирію, радіють жаданій весні, та ще й настирливо шукають у молодій травичці поживу. Тепер її вдосталь. Голодні, вони не завжди звертають увагу на людей (а тут їх чимало!). 

Отак би сидіти, спостерігати і думати про щось приємне...

Отож сидів на лавчині парку і... «медитував»...

Але мої роздуми, духовний спокій (я б назвав це станом «нірвани») враз перервала синичка. Спочатку пташка без вагань сіла біля мене на спинку лавки, потім відважно стрибнула на плече. Я здивувався. А та стала довірливо заглядати в очі. Простягнув до пташечки відкриту долоню (зрештою, долоня - то долоня, вона завжди відкрита). Синичка стрибнула на неї, почала торкатися дзьобиком, наче хотіла щось знайти поживне.

Як не здогадатися: взимку час від часу її підгодовували добрі люди. От і звикла синичка до людей, навіть, очевидно, брала гостинці з рук. Марно, що прийшла весна і з'явилося вдосталь поживи. Попоїсти дармового хліба їй і тепер кортить.

На жаль, гостинців для жовтогрудої красуні я не мав. Синичка тицяла-тицяла дзьобиком по моїй порожній долоні, що аж залоскотало, знову стрибнула мені на плече, невдоволено (ображено) свиснула мені під вухо і перелетіла на сусідню лавчину.

Тут сидів тато з хлопчиком-школяриком (за віком, мабуть початкових класів), які спостерігали цю картину. Синичка повторила трюк: спочатку сіла на спинку лавки, потім на плече хлопчику і довірливо подивилася йому в очі, коли той повернувся обличчям до пташки. Хлопчик, на щастя, мав у кишені печиво. Подрібнив одну «пластинку» та простягнув долоню з крихтами синичці. Вона зручно вмостилася на долоні і стала їсти крихти. Ох, і смачно поласувала пташка! Потім весело (вдячно) свиснула і зникла у гущавинах парку...

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства


ВЕСНЯНИЙ НАСТРІЙ

* * *

Мені наснився дивний сон:

У ньому я літала.

У чарівному цьому сні,

Мов бджілка, мед збирала.

Поміж квіток літала я,

Поміж дерев, в ліс сивий,

На пелюстки сідала я,

Нектар солодкий пила.

Зі мною друг мій мандрував -

Метелик чорно-білий...

Лиш зранку зрозуміла, що...

Це - тільки сон красивий.

* * *

Весняне світить сонечко,

Любов'ю зігріває,

Теплесеньким промінчиком

Людей всіх звеселяє.

Від нього прокидається

Усе-усе на світі,

З-під снігу пробиваються

Весняні перші квіти.

Пелюсточки всміхаються,

Їх вітерець колише.

І кожний запах весняний

Птахів додому кличе.

* * *

Ходить-ходить весна по діброві,

Оберемки кидає квіток.

Поміж трав, на лугах та край поля

Різнобарвний плете з них вінок.

Заплітає вона у травицю

Жовті барви веселих кульбаб,

Додає ще медунку грайливу...

Неземний весняний аромат.

Єва ШУЛЬСЬКА.

Учениця 4-Б класу Червоноградської СШ №8, слухач МАЛіЖ


ВОНА ОСОБЛИВА!

Вона створена для того, щоб любити,

Щоб дарувати ніжність та тепло.

Весняний цвіт у серці оживити,

Щоб все любов'ю навколо цвіло.

Вона так гарно вміє чарувати -

Тоді на крилах прилетить весна.

І серцю хочеться лишень співати,

Бо особливий дар має Вона!

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент Української академії друкарства

м. Львів

ВЕСНЯНА ПІСНЯ ВІВСЯНКИ

(З фенологічного щоденника)

Вважаю, що за лісовими птахами найкраще спостерігати ранньою весною, поки дерева не вкрилися листом, коли пернаті щойно повертаються з вирію, невгамовно співають, шукають собі пару, і навіть за тими птахами, які не відлітають у вирій.

У травні, на початку літа також добре чути їхні голоси — пташині концерти, але самих виконавців годі побачити. Широкі крони дерев, вкриті рясним листом, навіть хвойні дерева, які тієї пори стають “пухнастими”, надійно маскують пернатих.

Отож навідався у лісову смугу наприкінці березня і зустрів свою «давню» знайому - вівсянку. Жовтуватого кольору з дрібними темними цятками (розміром, як зерна вівса) вона нагадує канарку. Але це про самця. Самичка виглядає скромніше. Ще змалку вчили мене розрізняти цю пташку. Потім читав про неї у біологічних довідниках, користувався Інтернетом.

Пташка стрибала по гілках, потім спустилася на землю і щось заклопотано вишукувала. Мабуть, поживу. Адже вже ожили комашки, черв'ячки... Вівсянка до них ласа. Та, насамперед, надає перевагу насінням рослин. Тому навідується на поля з хлібними злаками. Після жнив має багатий стіл із зерна, що впало на землю. Підбирає його. Холодної пори вівсянки збираються біля людським поселень, часто у компанії синичок.

Наостанок вівсянка неабияк потішила мене своїм хвацьким співом:

- Сінь-сінь-сінь!..

(Щось схоже на китайську мову).

Кажуть:

- Вівсянка весною заспіває - значних похолодань уже не буде.

- Почув голос вівсянки - можна розпочинати весняну сівбу.

- Вівсянка весну будить.

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент Української академії друкарства

м. Львів

 *********************************************

ДЗЕРКАЛЬЦЕ

(З циклу “Рідна природа”)

Водій поставив своє авто на стоянці біля продуктового магазину, а сам пішов за покупками.

Бокове (дверне) дзеркало легкового автомобіля привабило синичко. Мабуть, не так дзеркало, як її ж (синички) відображення у ньому. Пташка спочатку чіпко сіла на каркас дзеркала і стала придивлятися, туди-сюди крутила головою. Потім подумала, що це інша синичка глузує з неї, повторює рухи. Ох, не сподобалося їй таке! Отож почала «лупцювати» нахабну сестричку. А та не поступалася... То дзьобом, то крильми била об дзеркало щосили, невдоволено пищала, сварилася, та все марно. Нагадувала папужку у клітці з дзеркальцем, який інколи так само чинить. (Свого часу жив у нас такий Фенімор, був на рік старший від мене; батьки завели ще до мого народження).

Перехожі зупинилися, завмерли і стали посміхатися. Уже ніхто не поспішав за покупками в магазин. Навіть власник авто не став підходити до дверей легковика і проганяти синичку. Також сміявся, тримаючи у руках дві важких торби. Так тривало хвилин десять.

Коли синичка зрозуміла, що не подолає свого двійника, облишила цю справу та й полетіла.

...І це була маленька краплинка радості, щасливої миті для всіх, хто спостерігав кумедну пригоду синички. Виявляється, як мало потрібно для цього! Умійте побачити прекрасне!

Маркіян ЛЕХМАН

Студент Української академії друкарства

м. Львів

 *********************************************

ІНІЦІАТИВА “ПАНОРАМИ”

Редакція газети “Панорама” (м. Червоноград) виступила з доброю і цікавою ініціативою: вона регулярно друкуватиме твори слухачів і членів місцевого відділення Міжнародної (Малої) Академії літератури і журналістики. Отож у червоноградських маліжан з'явилася ще одна «друкована трибуна». Спасибі редактору газети Галині Панасюк!

До речі, «Панорама» і до того часу друкувала вірші, прозу юних авторів, розповідала про творчі заходи, проведені Червоноградським відділенням МАЛіЖ, бувало, що і безкоштовно подавала рекламу, але й далі залишається зацікавленою у їхніх дописах, хоче популяризувати дитячу та юнацьку творчість.

(Прес-служба Червоноградського відділення МАЛіЖ)

*********************************************

ЛІТЕРАТУРНА ГОРДІСТЬ ЛЕМКІВЩИНИ

(Прочитайте цю книжку!)

Богдан-Ігор Антонич (1909-1937 рр.) - неперевершений лемківський поет, який справив значний вплив на тогочасну українську поезію в Галичині. Він — український  національний поет, національна гордість України!

У книзі Миколи Ільницького «Богдан-Ігор Антонич» (Київ: Радянський письменник, 1991. - 207 с.) ретельно проаналізовано творчість молодого лемківського поета, який помер у віці 27 років, у Львові.

Хоч монографія (літературний портер) вийшла друком «на зорі» Незалежності України, але вона аж ніяк не втратила свого наукового значення. Тепер про Богдана-Ігоря Антонича написано вже чимало наукових праць, видано і перевидано його поезії. Але тоді, коли Микола Ільницький писав своє дослідження, це зумисне забуте (замовчуване) ім'я лемка тільки відкривалося для широкого загалу, зокрема для шанувальників української поезії.

Антонич досконало знав фольклор Лемківського краю. У вірші «Різдво» поєднав традиції християнського Різдва з язичницьким святом. І тепер такий синкретизм «проступає» в наших обрядових діях. Також творив філософську лірику. У його поетичній спадщині - релігійні і космічні мотиви, своєрідний погляд на світ, природу, приміром: як він міг «бути хрущем»...

Та міг бути, міг бути! Бо він - водночас поет і художник!

Маркіян ЛЕХМАН

Студент Української академії друкарства

*********************************************

СНІЖОК

Який же він казковий і лапатий!

Чекали ми його, неначе свята.

І ось він випав білий і красивий.

Для нас це було, ніби справжнє диво!

Радієм снігу. Мчать санчата з гірки

І ліпимо разом клубки-сніжинки.

Казковий блиск, морозець звеселяє,

Блискітками укритий шлях лягає.

* * *

КАРНАВАЛ

У лісі всі звірята одягнули маски

На карнавал чудовий, ніби з казки,

Усі спішать, усі чекають дива.

На святі цім ялинка є красива -

Уся блискуча, сяюча, щаслива.

І я на бал чудовий поспішаю,

Ще й маску загадкову одягаю.

Ми будем веселитись, танцювати

І Новий рік ми будем зустрічати.

Єва ШУЛЬСЬКА.

Учениця 4-Б класу Червоноградської СШ №8, слухач МАЛіЖу

*********************************************
ЧИТАЙТЕ І ВИВЧАЙТЕ!
Книга книг. Так нерідко називають Біблію (Святе Письмо). Вона й справді заслуговує цього визначення. І не тільки тому, що, по суті, є Книгою книг, бо містить в собі їх щонайменше 77. (Тут на кількості позначилися канонічні традиції різних церков)...
У цьому дописі ми аж ніяк не претендуємо на всебічний (тим паче глибокий теологічний) аналіз сторінок Святого Письма, зважаємо на релігійні почуття і переконання представників усіх віросповідань і конфесій (і тих, для кого Біблія не є Святим писанням), а хочемо акцентувати увагу на прочитанні Книги книг як найдосконалішого шедевру світової літератури. Адже вона давала і дає натхнення багатьом митцям, письменникам.
У своєрідному зводі пам'яток давньої літератури, що ввійшли до Біблії (а написані вони, як вважають, Богом натхненними людьми) відображено думки, події, сподівання більш як тисячолітнього періоду писемної історії і, можливо, такого ж періоду усних переказів, коли ще слово не втілювалось у знаки.
Найстаріші частини Біблії з'явилися у IX ст. до н.е., а наймолодші - у I-II ст. н.е. Звідси й розмаїття їх змісту, жанрів, стилів, характеру мовлення, образності.
Розпочинається Біблія розповідями про створення світу, а закінчується грізними пророцтвами про його кінець, але вічне життя праведних. Між цими «межами» (альфа і омега, початок і кінець) є все, що народжувала людська думка: переможна пісня, скорботний плач, любовна поезія, філософські роздуми, історичні оповіді, побутові повчання, моральні кодекси, правові норми і навіть гігієна (чистота душі і тіла)...
Але Біблія - це водночас і священна книга для іудеїв (Старий Завіт) та для християн. З неї черпають віросповідні догмати, культові приписи, моральні установи. І в буденній свідомості, і в духовній сфері Біблія ототожнюється з вічним джерелом, світлом істини.
Слід затямити, що попри існування різних віросповідань та конфесій, Біблія - це ще й цінна пам'ятка історії культури та літератури. І тепер вона у світі перевидається найчастіше, доволі високими тиражами. Тому її значення набагато ширше.
Утім, кожен християнин повинен уважно читати і ретельно вивчати Святе Письмо.
Маркіян ЛЕХМАН.
Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства
м. Львів
*********************************************
Серед видань
АВТОГРАФИ НА СТОРІНКАХ “АВТОГРАФА”
Автограф. - Червоноград: Додаток до газети “Літературний Червоноград”, 2020. - 52 с.
* * *
Це вже друге видання альманаху “Автограф”. Його ініціатор, редактор, упорядник і видавець - Ігор Дах.
Кажуть, що почерк людини визначає її характер, настрій, прагнення... Тож особливість альманаху полягає в тому, що тексти (вірші, проза) написані авторами від руки з автографами («особистими підписами», як ми інколи говоримо). Через сканування так вони й подані до друку. Тут уже нічого не відредагуєш, не внесеш жодних правок. Також вміщено фото кожного автора й стисле його представлення. До речі, редактор добирав лише тих авторів, які мають у своєму творчому доробку хоча б одну видану збірку.
Цього разу на сторінках «Автографа» виступили Марія Грицан, Ігор Дах, Маркіян Лехман, Михайло Махник, Тетяна Балагура, Надія Олійник, Роман Пастух, Надія Самсін, Ірина Ракус, Анна Кінаш, Леся Гук, Василь Кузан, Юлія Фиштик, Василь Тарчинець, Степан Яким, Микола Зимомря, Клавдія Дмитрів, Уляна Борута, Мар'яна Пак, Ірина Левко, Марія Деленко, Ольга Яворська. Доволі широка й авторська географія - Червоноград, Сокаль, Дрогобич, Львів, Ужгород, Івано-Франківськ, Полтава, Київ...
Слушно зауважує у передмові Ігор Дах: «Люди зовсім перестали спілкуватися за допомогою листівок, яких витіснили стільникові телефони та скайпи. Із літератури зникає епістолярний жанр». А й бо справді! Авторові вже важко (чи то лінь сповиває) написати кілька слів від руки...
Маркіян ЛЕХМАН.
Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства.
м. Львів
*********************************************
ЗАПІЗНІЛІ ЛАСТІВКИ
(З фенологічного щоденника)
Уже десяток років поспіль у хліві, що на господарстві у моєї бабусі Лесі, селяться ластівки. Звили гніздечко на стіні під самою стелею і щовесни прилітають до нього. Зумисне не зачиняємо для них віконця.
Але цієї весни сталося щось дивне. Інші ластівки прилетіли у середині квітня, а наші припізнилися. Ми вже й стали хвилюватися: а чи повернуться вони, чи не загинули у дорозі?.. Якось сумно без ластівок. Та таки повернулися, аж на свято Юрія, 6 травня.
І от маєш тобі лихо. Через кілька днів їхнє гніздечко, яке слугувало років п'ять, тож нового не будували, впало на підлогу, розбилося на друзки. Інші ластівки вже зробили кладки, висиджують пташенят, а наші щойно будують гніздечко.
Благо, що неподалік потічок, береги якого місцями вкриті глиною - відмінним будівельним матеріалом. А соломинки, суху травичку (залишки сіна) знайдеш тут же, у хліві. За кілька днів ластівки збудували собі нову «хатинку». Мама-ластівка поклала у гніздечко три крихітних яйця (це вже потім дізналися, коли вилупилися пташенята) і стала висиджувати потомство.
Справді, запізнілі ластівки. Інші вже годують малят, а наша пара, як то кажуть, досиджує. Та коли вилупилися, тато і мама працювали без утоми. Від світанку до заходу сонця (а дні - довгі) ловили комашок, годували ластів'ят, щоб ті швидко набиралися сили, не відставали від інших, адже попереду далека і важка дорога у вирій.
Зазвичай, у нашому краї ластівки відлітають на Успення Пресвятої Богородиці, 28 серпня, принаймні, починають відлітати. Таке давно запримітили спостережливі люди. Перед тим птахи збираються у зграї, сідають вервичкою на електричних чи телефонних проводах, прощаються з рідною землею.
Так і сталося цього разу. Перші ластівки полетіли вчасно. Однак не всі. Їх ще можна було побачити в небі, але все менше і менше. Наші ж продовжували навідуватися до рідного гніздечка. Та напередодні свята Симеона, або ж Семена, 14 вересня, яке знаменує початок нового церковного року, їх не стало. Полетіли разом з іншими запізнілими ластівками.
Старші люди переповідають повір'я, що ластівки не відлітають у вирій, а залишаються з нами, тільки ховаються на зиму у криницях. У дитинстві я цьому вірив. Заглядав-заглядав у бабусину криницю, але ластівок так і не бачив...
Повертайтесь весною додому!
Маркіян ЛЕХМАН.
Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства.
м. Львів
*********************************************
САДИ ЦВІТУТЬ...
(З фенологічного щоденника)
Весною першими у садах зацвіли абрикоси, коли інші плодові дерева ще навіть не розпускалися. Вночі міг припекти морозець, але, виявляється, цьому тендітному цвіту байдуже до нього.
Слідом за абрикосами враз спалахнули біло-рожевими бутонами яблуні і груші, потім сливи. Зацвів і глід, який у нашому міському дворі між багатоповерховими будинками посадив сусід - дядько Левко. Він нагадує мені отого дядька Левка з «Лісової пісні» Лесі Українки, який знається на всьому живому.
Вишні трішечки припізнилися. Тепер намагаються надолужити своє. Недарма кажуть: «Квітень буяє цвітом». Тим він дарує радість, тепло, добрий настрій.
А яке диво побачити серед цвіту смугастого джмеля, невтомну бджілку. Стараються і для себе, і для нас, запилюють цвіт, щоб сад плодоносив, хоча самі цього не усвідомлюють. Спасибі їм, одвічним помічникам людини!
З кожним днем дерева цвітуть пишніше й пишніше. Ось-ось причепуриться калина, яка росте у бабусиному саду в селі. Одягнеться, мов наречена. Її мій тато посадив, коли ще парубком був.
Ідеш сільською дорогою, глянеш здалеку на чийсь сад, неодмінно спаде на думку: господар зумисне насипав високу гору снігу. Але ж сам бо добре знаєш, що це нерукотворна краса. Втім, чому нерукотворна?!. Добрий господар садив ці дерева і кущі, доглядав за ними. Тож тут і його праця, винагорода за старання.
Як не згадати народну приказку: «Зима снігом покриває, а весна - цвітом».
Уже не раз спостерігав: як тільки зацвіте бузок - з вирію повертаються перші ластівки. Високо кружляють у небі, наче оглядають територію, а потім прямують до рідного гніздечка чи шукають місця для нового, хвацько беруться до праці - де поладнати, де побудувати. Ніколи не бачив їх спокійними, розважливими (хіба, коли ластівка сидить у гніздечку, висиджує малят), а так - завжди в русі та ще й встигають потішити людей веселим дзвінким щебетом. Тільки під осінь ластівки намистом всідаються на телефонних чи електричних проводах, набираються сил перед відльотом. Але весною у квітучих садах про таке думати не хочеться...
Маркіян ЛЕХМАН.
Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства
м. Львів
*********************************************
ЛЮБОВ ДО РІДНОЇ ЗЕМЛІ
Любов — це найперша християнська чеснота і знак Святого Духа, яка проявляється через милосердя та доброту.
...Батьківщина - це та земля, на якій ти народився, виріс і живеш, не станеш чужинцем. На рідній землі є той духмяний хліб, який ти звик їсти, та джерельна вода, яку ти звик пити, той ліс, яким ти звик гуляти, дихати його пахощами.
Батьківщина - твоя пісня і мова, звичаї та традиції. Це ті солов'ї, співом яких зачаровуєшся, калина, якою милуєшся, промені сонця, які дарують тобі тепло. Бистрі ріки течуть без упину, краєвиди землі милують твоє око.
Калину вплітають у вінки, із засушених ягід виготовляють намисто...
Любити свою Батьківщину - означає захищати її, відстоювати і навіть прославляти. Бійці, які захищають Україну, жертвують життям в її ім'я - справжні Герої! А той, хто ховається «поза піч», паплюжить Україну - зрадник. Зрадники ніколи не були у пошані ні у своїх, ні у чужих.
Коли ти любиш свою Батьківщину, не стримуй емоцій: малюй її краєвиди, збирай квіти, плети вінки, радій рідній землі, яка в тебе є і буде!
Оксана БОРУЦЬКА.
Учениця 8 клачу Словітської ЗОШ
с. Словіта
Золочівського району

Коротко про себе:
Боруцька Оксана Романівна.

Учениця 8 класу Словітської ЗОШ. Люблю співати, танцювати. Пробую писати замальовки. Проживаю у с. Словіта Золочівського району.
*********************************************
ПРОСЛАВЛЮ УКРАЇНУ!
Одягну я платтячко гарне вишиване,
Одягну віночок я з пишними квітками,
Одягну намисто я — ягоди калини,
Буду прославляти я Рідну Україну!
* * *
В мене є улюбленець - плюшевий ведмідь.
Ніченькою темною біля мене спить.
Обіймає лагідно ведмежа мене.
Знаю, уночі друг мій сон мій стереже.
* * *
Розлилась весна в струмках,
У краплиночках роси,
Розлетілись по садках
Голосистії птахи.
Всюди дзвінок все співає,
Оживає навкруги,
Квітка носик вистромляє
Із пухкенької землі.
Єва ШУЛЬСЬКА.
Учениця 3-Б класу Червоноградської СШ №8
*********************************************
У ЛЬВОВІ
Коли горять вогні у Львові,
Луна мелодія весни,
Відчуєш пахощі медові...
Ой, зачаровувались ми!
Львівська весна, немов кохання,
Яке прийшло десь звіддаля...
А, може, ще й розчарування?..
Ні, не повірю у це я!
Ось день. Мелодія - буденна.
А вечір - знову ліхтарі.
Весна! Весна! Ти - незбагненна!
Чекаю дива до зорі.
* * *
Побачу тебе тільки в снах,
Коли засну я втомлений.
Згадаю у своїх думках
У стані, вкрай ізморений.
Хай кажуть, що Любов мине...
Так не завжди трапляється!
Отож, згадаєш ти мене,
А мрії всі збуваються!
Маркіян ЛЕХМАН.
Студент Української академії друкарства
м. Львів
*********************************************
ВЕРБОВІ КОСИ
Молоденькі верби коси розпустили,
Зелене волосся по плечах пустили.
А навпроти клени багрянцем зайнялись,
Бо вони  в красунь тих щиро закохались.
Червоніють клени, дивлячись несміло
На красу дівочу й серце защеміло.
* * *
Чарівниця осінь барви вибирала,
В кольори яскраві всі дерева вбрала.
Срібними дощами землю напувала,
Щедрими плодами всіх нас пригощала.
Всі стежки довкола стелить килимами.
Скоро вона буде прощатися з нами.
А услід за нею зимонька прийде
І багато снігу всім нам принесе.
Анна КАРНАГА.
12 років, учениця 5 класу Червоноградської ЗШ №12
* * *
Киця лапки мила зранку,
Готувалась до сніданку.
І я ручки теж помила.
Сама ж кицю того вчила.
Як поїли і попили,
То читати книжку сіли.
Тихо, ніжно муркотіла
Наша киця Соня мила.
* * *
Тихо рибка спить-дрімає.
Її киця не чіпає.
Знає, в згоді треба жити,
Гарно й весело дружити.
Надія КАРНАГА.
7 років, учениця 1 класу Червоноградської ЗШ №12.
* * *
Хоч душа ще прагне сили
І серденько теж мале -
Я є сином України!
Патріот в мені живе!
Не проста сьогодні доля,
Бо на сході вороги.
Та мої вуста дитячі
Молять Бога: «Поможи
Захисти домівки наші
І життя нам вбережи!
Від ворожого патрона
Ти солдата захисти!
Не пусти біду у хату,
Бо дитя ще хоче тата.
Без тривог хай серце в мами
Б'ється довгими роками.
Від усього серця я
Прошу миру і добра!».
Михайло КАРНАГА.
9 років, учень 3 класу ЗШ
м. Великі Мости
* * *
В моєму Краю осінь в золотому листі.
Красується калина в червонім намисті.
Пливуть легкі хмаринки в небі синім-синім.
Так мило і гарно в нашій Україні!
* * *
Ми садили деревця: яблуні і сливи.
Підливаємо щодня, щоб набрались сили.
А коли вже підростуть, вкриються плодами,
То поділяться тоді смакотою з нами.
Олександра ГОРОВА.
10 років, учениця 4 класу Червоноградської ЗШ №6

смт. Гірник
*********************************************
 ЛЮДИНА
Дуже часто так буває,
Що не кожен себе знає.
Вміємо і посваритись,
Образитись, помиритись.
Та потрібно пам'ятати,
Що манери треба мати.
Ви спитаєте: «Як бути,
Щоб погане все забути?».
На початку не вагайся,
До знайомих привітайся.
Однокласникам скажи,
Щоб не бігали, а йшли.
Також зі всіма ділися,
Вчися добре, не лінися.
Батькам й друзям помагай,
Честь і шану старшим май.
З добрим серцем в світ іди,
Будь щасливим назавжди.

МОЇ ДИТЯЧІ УЯВЛЕННЯ
Коли маленька була я, гадала:
Не кругла планета Земля.
Казала, що хмари знаходяться низько,
Але вони зовсім і зовсім не близько.
Уран і Земля, а ще Марс і Венера -
Якісь імена короля й королеви.
А сонце, сузір'я й малесенькі зорі,
Здавалось, це цятки в небеснім просторі.
Я й гадки не мала, що Місяць - супутник...
Тоді в голові був Бермудський трикутник...

НІЧ МАЛЮЄ ЯСНІ ЗОРІ...
Ніч малює ясні зорі,
Пішло сонце з неба.
Світить місяць у просторі
І хмарок не треба.
Мені шепчуть різні трави,
Кущі і дерева,
Вітерець бере октави,
Тягнеться до неба.
Я іду по стежці рідній
І пісень співаю.
Як люблю тебе я сильно,
Краю, милий краю!

ШКІЛЬНЕ ЖИТТЯ
В школі не кожен учитись зуміє.
Той те не хоче, інший не вміє.
Комусь все важко, комусь все ліньки.
Хтось і не носить навіть лінійку.
Третій хворів, а четвертий не пише,
Але контрольну в відмінника спише.
Я забороню писати все з мене.
Книжку візьми і вивчай теореми!
* * *
Все ж таки в школі бути чудово.
Та літо до нас завітає вже скоро...
А далі знов - навчальний рік...
Здається, буде це повік...
Вікторія-Анна ШИБА.
Учениця 7 класу Яструбичівської ЗОШ.
Радехівський район.

Коротко про себе:
Вікторія-Анна Шиба. Навчаюся у 7 класі Яструбичівської ЗОШ Радехівського району. Захоплююся малюванням, танцями, люблю співати. Двічі брала участь у районному літературному конкурсі «Первоцвіт». Маю публікації у районній газеті «Народна справа».
*********************************************
ОСТАННІЙ СПАЛАХ
(Етюд)
На лузі, край потічка, стояла стара засохла верба. Місцями вже обсипалася кора. Безлисте, голе дерево нікого не приваблювало, не манило. Навіть птахи оминали: не співав на вербі соловейко, не кувала зозуля, не сідали всюдисущі горобчики, оминали й дятли, бо тут нічим поживитися. Прикрі короїди.., і ті покинули вербу. Інколи вона нагадувала мені образ старої, всіма забутої людини, нікому не потрібної... Тільки старожили пам'ятають її молодою, зеленою. Призначали колись тут побачення...
Ранньої весни, коли дерева ще не розпускалися, сильний вітер «відколов» частину порохнявого стовбура і кинув у потічок. Життєдайна вода безперестанку напувала цю частинку засохлого дерева, омивала рани. І таки сталося диво!
З настанням літа, коли інші верби, вже давно-давно розпустилися, покрилися листям, із мертвого стовбура проросло кілька молодих зелених гілочок, вкритих тендітними салатовими листочками. Значить, у мертвому стовбурі ще жевріла крихітка життя, зберігалася якась життєдайна сила, невидима людському оку, а цілюща вода допомогла їй пробитися на Світ Божий у вигляді гілочок і листочків.
Восени ця краса завмерла. Потічок поніс ген-ген опале листя. Наступного літа диво не повторилося. Отож, це був останній спалах життя верби.
Маркіян ЛЕХМАН.
Студент Української академії друкарства
м. Львів
*********************************************
ЦУЦЕНЯ
На світі собі жило
Маленьке цуценя,
Раділо кожній миті,
Втішалось, як маля.
Вугільно-чорні очі,
Маленький мокрий ніс,
Допитливе занадто
Раз забрело у ліс,
Заквітчаний, весняний,
Там пурхали птахи,
У кущиках на ниточках
Сиділи павучки.
І сонечко сміялося,
Раділо цуценя.
У пахощах весняних
Співала вся земля.

* * *
Смачненькі, солоденькі
Цукерочки маленькі,
Великі шоколадки,
Цукрові мармеладки...
Їх люблять всі на світі,
А особливо діти!

* * *
Люблю я сонечко веселе,
Люблю краплиночки роси,
Люблю, як накрапає дощик,
Як зорі світять з темряви.
Люблю веселку кольорову,
Милуюсь хмарками щодня.
Яка ж прекрасна й неповторна
Велична Матінка-Земля!
 * * *
Такі чудові, загадкові
Троянди на моїм вікні.
Їх аромат, неначе солод,
Вдихаю я, немов вві сні.
Вони відносять мене в казку,
Я, мов літаю поміж них,
І відчуваю теплу ласку,
Як від промінчиків ясних.
Єва ШУЛЬСЬКА,
8 років, учениця 3-Б класу Червоноградської СШ №8.

Коротко про себе:
Шульська Єва Назарівна, 8 років. Навчаюся у 3-Б класі Червоноградської спеціалізованої школи №8. Люблю читати - особливо казки, вірші. Сама пробую писати вірші. Шкільні канікули подобається проводити у бабусі в селі. Тут маю вірних чотирилапих друзів - песика і котика, які завжди з нетерпінням чекають мого приїзду. Люблю звіряток, птахів, домашніх тварин.
  *********************************************
ЖИТТЯ, ЯК ПОТЯГ...
(Етюд)
Вокзал. Очікування. Метушня. Хвилі і хвилі людей... На станцію прибув потяг, який після нетривалої зупинки попрямує до наступної станції, потім до іншої... і після кінцевої зупинки повернеться назад, до тієї станції, з якої почав рейс-маршрут. І так, здавалося б, безупинно. Але ж і на його шляху трапляються непередбачувані випадки, ситуації...
Потяг, що зветься Життям, рухається тільки вперед і щоразу швидше та швидше. На відміну від інших потягів, він ніколи не зупиняється і не повертається назад.
Життя - це своєрідний потяг, у якому ми - пасажири. Кожен у своєму вагоні, кожен у своєму купе... Потрапили ми на нього, навіть не усвідомлюючи, від самого народження. І чим далі рухається цей потяг, тим більше ми фіксуємо у своїй пам'яті подій, вражень від побаченого і почутого, пережитого. Трапляються на нашому шляху перешкоди, негаразди, успіхи і злети, падіння, надії і розчарування... Але цей потяг ніколи не зупиниться, допоки не довезе нас до станції Відхід у Вічність. Рано чи пізно кожному з нас доведеться на ній зійти. І вже не буде пільгових місць, купе вищого класу... Буде Вищий Суд.
Отож, поки наш потяг рухається по колії, краще насолоджуватися цією мандрівкою, а не впадати у відчай, гнівити один одного, насолоджуватися кожною миття Життя, однак не порушуючи прав, свобод, вподобань інших пасажирів. Творити тільки добро!   Хтось у цьому потязі інженер, хтось хлібороб, хтось лікар, хтось журналіст (пише, розповідає про всіх і все), хтось митець, який дарує насолоду співом, музикою, картинами... Але всіх пасажирів повинна об'єднувати - Любов до Бога, до ближнього.
...Головне - сподіватися тільки на щасливе завершення мандрівки.

Маркіян ЛЕХМАН.
Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства
м. Львів
 *********************************************
КАВ'ЯРНЯ
Де каву смакували ми з тобою,
Маестро награвав нам джаз легкий.
Твій погляд став наповнений любов'ю,
А з філіжанок кави - смак п'янкий.
В цей день усі здійсняться наші мрії,
У тихім місці, де ми тільки вдвох,
Нехай не кануть в Лету всі надії...
Ця музика луна для нас обох.

Маркіян ЛЕХМАН.
Студент Української академії друкарства
 *********************************************
ЗАПИСНИК
(Картинки з життя)

Я довго обмірковував: що подарувати татові на день народження? Перебирав різні варіанти. Нарешті пригадав, як тато обмовився:
- Варто мені придбати новий записник. А то як тільки маю нагально знайти потрібний телефонний номер, копирсаюся-копирсаюся у своїх старих десятках записників і, буває, що не знаходжу... Хоча добре пам'ятаю, що десь колись я таки занотовував...

Отож подарував йому новий записник - об'ємний, ошатний, тут і сторінки позначені алфавітом для прізвищ, імен та ще й розграфлені для зручного запису номерів телефонів, електронних і поштових адрес, додаткової інформації. Тато неабияк зрадів подарункові. Міцно мене обняв, подякував.
Та одного ранку він сидів над записником надзвичайно засмучений, щось занотовував у ньому, водночас гортав сторінки старих записників.
- Тату, чому ти такий засмучений? Можливо, тобі вже не сподобався подарунок? - запитав у нього.
- Ні, навпаки, дуже сподобався! - ще раз запевнив тато і заспокоїв мене. - Ото визбирую інформацію, систематизую її, заново записую прізвища, імена, телефони... і раптом мене охопив жах: до багатьох-багатьох з цих людей я вже ніколи не заталефоную. Вони у Вічності. Нема серед живих багатьох наших родичів, свояків, моїх друзів, приятелів, знайомих, колег по журналістській роботі, однокласників... Тому не викину і старі записники, хай вони залишаються у моєму архіві, як пам'ять про рідних і близьких людей.
Я щиро поспівчував татові, а той мене напоумив:
- Сину, бережи, цінуй дружбу! Дякуй Господу за кожний прожитий день (вдалим він видався для тебе, чи ні - то однаково), дякуй Всевишньому за кожну прожиту мить. Молися за тих, хто відійшов у Вічність!

Маркіян ЛЕХМАН.
Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства
м. Львів
 *********************************************
ЯНГОЛ З НЕБА
Вже тисячі людей пролили свою кров і полягли за Україну.
Вони стояли... І безсонне небо скликало свої хмари. Небо стало темним-темним, як душа у ворогів.
Із неба впала перша крапля прозорої води... І потекли краплі дощу по обличчю, наче сльози. Небо плакало, воно давало знак, що хтось загинув.
Хтось залишив цей непізнаний світ. Це Янгол спустився з Небес і забрав до себе душу ще одного з героїв. А війна не зупинялася... І кулі летіли до людей, які мають відвагу боронити рідну землю. Вогонь нищив усе, що зустрічалося на його шляху. Бій тривав, ворог безжально обстрілював позиції і лютував, бо не міг здолати людей, які відчайдушно, самовіддано та сміливо відстоювали свою Державність...

Евеліна ВОРОБІЙ.
Учениця Червоноградської ЗШ №9, слухач МАЛіЖ
 *********************************************
Я ЗМОЖУ ЦЕ ЗРОБИТИ!

Тобі запалю ліхтарі,
Щоб шлях любові ними освітити.
Збудую потяг швидкісний,
Щоб подорож могли здійснити
У серце, де Любов пала,
І щоб з тобою вічно жити.
Та, втім, є справа ще одна -
Тривогам двері зачинити.
Спитаєш ти: «Чи зможу я?..».
Повір мені: я зможу це зробити!

Маркіян ЛЕХМАН.
Студент Української академії друкарства
м. Львів
 *********************************************
ПЕРШИЙ СНІГ

От і зима. Ударив морозець і всі з нетерпінням чекають першого снігу. Минають дні, а його нема та й нема. Сьогодні, нарешті, дочекалися сніжинок. Починає з неба сипати, наче хтось там добряче витрушує подушки з пір'ям. Кружляють білі сніжинки, невгамовно та граційно, встеляють доріжки. Впаде одна така на долоню - лежить пухнаста, милує зір своєю філігранністю та витонченістю роботи небесного майстра. Яка незаймана, чиста, неперевершена!
Все довкола вкрито білою м'якою ковдрою. Виходиш на вулицю і сніг весело порипує під ногами. Відразу стає радісно від цього звуку. Перший сніг - це як день народження, приносить стільки позитивних емоцій, як дітям так і дорослим. Завжди чекаю першого снігу, бо це така зворушлива та трепетна мить, таке очікуване диво!..

Тетяна ЛАТІЙ.
Студентка Червоноградського ВПУ №11, слухач МАЛіЖ

* * *
Життя поспішає швидкими кроками, змінюючи кожного дня нову сторінку у календарі. От і вже зима завітала до нас. Кружляють сріблясті сніжинки і падають на долоню. Життя змінюється, змінюємося і ми. Дещо забувається, а деякі миті залишаються нам на згадку. Світ довкола схожий на казку, не знаєш, які пригоди очікують, але віриш, що закінчення буде хорошим. Сніжинки лягають на долоньки і перетворюються на краплинки, але спогад про них залишається. Так і в нашому житті залишаються спогади про радісні та добрі миті. Кожен день чудовий, бо несе у собі щось особливе, як ті чарівні крихітні сніжинки.

Евеліна ВОРОБІЙ.
Учениця 9-Б класу Червоноградської ЗШ №9, слухач МАЛіЖ

* * *
Прийшла зима. Сніг лапатий,
Хтось іде до нас до хати,
З чепурними книжечками
І з м'якими іграшками.
Це, гадаю, Миколай
Завітав у наший край.

* * *
Через поле, через ліс
Йде до нас чарівний гість.
Він несе нам подарунки.
Це - сніжинки і пакунки.

Анастасія СИДОРИК.
Учениця 4-В класу Червоноградської ЗШ №1, слухач МАЛіЖ

* * *
МИКОЛАЙ

Миколай - це супер-свято!
Миколай - це супер-час!
Ми чекаємо на нього,
Бо він щирий є для нас.
А іще є у Миколи
Два ангелики чудові,
Такі щирі і миленькі,
І красиві, чепурненькі.

* * *
Уранці біля хати малесенькі сліди.
Біленьке кошенятко приходило сюди.
Стояло біля хати, ступило на поріг,
Хотіло нам сказати, що випав перший сніг!

ЗИМА
Біла королева землю вкрила снігом,
Зима-красуня знов прийшла до нас.
Біла королева - це чарівне диво.
Та зима-красуня - це чарівний час!
Аліна СИДОРИК.
Учениця 7-А класу Червоноградської ЗШ №1, слухач МАЛіЖ
  *********************************************
ЗИМОВА ФЕЄРІЯ
- Вже стало доброю традицією, що частими гостями радіостудії «Новий Двір» є слухачі Червоноградського відділення Міжнародної Академії літератури і журналістики - учні місцевих шкіл, студенти. Це ті юні поети і прозаїки, хто любить і плекає рідне слово, - розпочав розмову в ефірі радіожурналіст Павло Кінах і передав «ефірну естафету» керівнику відділення, громадській діячці, члену Української асоціації письменників Наталії Кічун-Лемех.
- Радію новій зустрічі у студії «Нового Двору», - продовжила вона. - Зима - це час світлих Господніх свят, хорошого настрою, подарунків. Щоб доповнити казкову атмосферу, ми пропонуємо вам художні тексти, які дихають магією першого снігу, теплом родинного вогнища, філософськими роздумами про життя, вірою в казку та дива.
Цю радіопередачу можна назвати «Зимовою феєрією» червоноградських маліжан - авторів численних публікацій у періодиці, в Інтернет-виданнях, переможців багатьох конкурсів, шкільних олімпіад, лауреатів премій, іменних стипендіатів...
Свої твори натхненно і зворушливо читали Ольга Бучек, Аліна Сидорик, Анастасія Сидорик (школа №1), Софія Лемех (школа №8), Евеліна Воробій (школа №9), Олена Федюра (гімназія), Тетяна Латій (ВПУ №11). Долучився до них Маркіян Лехман, студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства, який вже навіть проводив для маліжан заняття з журналістики.
Серед досвідчених (і це без перебільшення, як на їхній вік) авторів були і ті, що вперше виступають у радіостудії перед мікрофоном. Але це їх не насторожило. Блискуче впоралися із завданням!
Загалом, слухачі Червоноградського відділення МАЛіЖ протягом року готують для радіостудії «Новий Двір» 3-4 передачі (25-30 хвилин кожна). І так чотири роки поспіль. Крім того, мають індивідуальні літературні виступи (4-7 хвилин). Отож була в ефірі «Золота осінь», записано «Зимову феєрію», а тепер вони працюють над весняно-великодньою передачею.
Радіожурналісти Олександр Новацький, Павло Кінах, Сергій Бондарук називають юних авторів своїми надійними помічниками. Тож завжди їм раді!
Навзаєм Наталія Кічун-Лемех щиро подякувала працівникам «Нового Двору» (а це - проводове міське радіо Червонограда, і добре, що воно ще хоч якось збереглося!) за підтримку та популяризацію дитячої творчості. До речі, не тільки в ефірі, а й в Інтернеті на сайті Радіостудія «Новий Двір», де друкуються художні і журналістські твори.
(Прес-служба Червоноградського відділення МАЛіЖ)
 *********************************************
ЩАСТИ В НОВОМУ РОЦІ!

Коли проб'є дванадцята година,
І Старий рік зустрінеться з Новим,
Хай пощастить і Вам, і Всій Родині!
Я прошу: посміхайтесь щиро Ви!
Хай казку принесе на крилах вечір,
Щоб казка ця затрималась на вік!
І під ялинку щоб чарівні речі
Приніс Вам щедрий хлопчик - Новий рік!

Щиро ВАШ -
Маркіян ЛЕХМАН.
Студент Української академії друкарства
*********************************************
MY PURITY

Торкнись мене холодним подихом,
Хвилями волі прозорими, «чорними».
Полохом полотен дні виводимо -
Морські - то будуть неповторними.
Омий ласкаво душу втомлену,
Не вий неіснуючими вовками.
Частину ти свою розтоплену,
Свою краплину, уривчасто? промовками
Не зашуми, послухай мене тишею,
Порозмовляй без слів і зайвостей,
Нумо брудний пісок позаду лишими.
Я вийду чистою і без слабкостей,
Тобі подякую, мій світлокрилий друже,
Прийду іще. Не забувай чекати,
До зустрічі з тобою небайдужим.
Життя - як море - в сітях не тримати.
Олена ФЕДЮРА.
Учениця Червоноградської гімназії, слухач МАЛіЖ
  *********************************************
ГАРТУЄМО ВОЛЮ І МІЦЬ!
Пригадую свій нещодавній відпочинок у “Молодій гвардії”. Дуже зраділа, коли мама повідомила, що поїду на 10-ту табірну зміну, гасло якої - “Гартуємо волю і міць!”.
Все почалося із знайомства у поїзді. Відразу зрозуміла, що знайду багато друзів. Коли ми прибули на місце відпочинку, нас спершу розподілили на курені. Я потрапила у перший. За час перебування у «Молодій гвардії» (неподалік Одеси) ми брали участь у різноманітних іграх та змаганнях.
Найбільше запам'яталася патріотична гра «Ми - козацького роду нащадки», під час якої учасники виборювали право на булаву. Вона складалася з кількох турнірів: «Естафета мужності»; «Сильна рука» - метання булави; «Влучити у ціль» - метання диску; «Розвідка»; «Без минулого нема майбутнього»; «Козацькими шляхами»; «Привал» - встановлення намету, в'язання вузлів, розведення багаття.
Було приємно, коли нас хвалили на перших етапах, наголошували, що ми найкраще впоралися з усіма завданнями... Але ми усвідомлювали: рано радіти, адже попереду чимало випробувань.
14 жовтня, у День захисника України, мали оголосити результати. Хвилюванням усіх учасників не було меж, переймались. Радісна звістка про перемогу першого куреня запалила наші усмішки. Як винагороду - кожен отримав почесну булаву.
Ще раз і ще раз воліла повернутись у цю атмосферу товариських змагань, веселощів та розваг, які стимулюють піднесення патріотичного духу молоді.
Бережімо своє, плекаймо дух козацтва та братерства, бо «Козацькому роду - нема переводу!».
Тетяна ЛАТІЙ.
Студентка Червоноградського ВПУ №11, слухач МАЛіЖ

Немає коментарів:

Дописати коментар